Розділ 13

Розділ 13

Вони ще трохи обговорили, що вони робитимуть і як діятимуть, вийшли на вулицю, скрадаючись, і розійшлися біля підніжжя іржавого сміттєвого терикона, який, як розказала Ані, місцеві мешканці називали Скелетом 

Зар обережно перебігав від одного зруйнованого будинку до іншого, пригинаючись майже до самої землі. Тепер він рухався вздовж лінії заіржавілих контейнерів, що височіли над ним, наче стіни стародавнього лабіринту. Його тіло діяло майже автоматично, ноги інстинктивно знаходили точки опори, де під ногами не хрустіла бляшанка, а плече само знало, як притиснутися до стіни, щоб не відкинути зайвої тіні. Це і дивувало його і в той же час подобалося, Зар прямо ти лом своїм відчував, що мав якісь раніше спеціальні навички, які зараз допомагають йому виживати.

Він знав, що Ані теж десь там рухається, паралельно, з іншого боку цього здоровенного завалу. Зар на мить зупинився, прислухаючись. Його серце, як не дивно, билося спокійно і впевнено, дихання було рівнем, і той дивний спокій, що прокинувся в ньому в підвалі, тепер перетворився на чітку і чисту концентрацію.

Попереду за кілька десятків метрів між завалами контейнерів замаячили опори залізничного мосту. Це була похмура конструкція, густо обплетена обривками дротів та укріплена листами обшивки, які стрілочники наварили прямо поверх іржавої сталі. На верхівці імпровізованої вишки знаходився один патрульний. Він розглядав щось праворуч і явно не чекав, що хтось наважиться підійти до посту Синдикату так близько серед білого дня.

Зар нарешті дістався потрібної точки, величезної піраміди з понівечених вантажних модулів, які трималися один за одного лише завдяки диву. Чоловік навіть здивувався, що Шквал не розрушив цю конструкцію, але потім подумав, що Синдикат, напевно, використовує якісь захисні методи, щоб втримувати свій сектор у більш-менш стабільній позиції. Згенерувати захисні поля на цьому звалищі було важко, але можливо. Але Зар зауважив одразу, що один якщо він зробить один вдалий поштовх, то вся ця конструкція може полетіти вниз, створюючи потрібний йому шум і галас.

Він перехопив свою іржаву арматуру обома руками, вперся ногами в хитку металеву плиту і приготувався.

— Ну, почнемо, — прошепотів він сам собі, приблизно прикидаючий час, чи встигла Ані добратися до вишки з іншого боку. Виходило так, що вона мала встигнути.

Зар ще трошки почекав, а потім щосили навалився на верхній лист обшивки, який служив розпіркою. Метал здригнувся. Зар штовхнув ще раз, вкладаючи в цей рух усю злість, яка накопичилася в ньому з моменту пробудження а цій планеті-звалищі. З гучним і страшенно неприємним для вух скреготом верхній контейнер трохи нахилився, а через секунду Зар ледве встиг відскочити вбік, бо контейнери почали сипатися з сміттєвого терикону, як лавина.

Гуркіт був неймовірним. Порожні металеві ємності билися одна об одну, підскакували на бетонних уламках і з ревінням котилися вниз по схилу, підіймаючи в небо хмари іржавої куряви.

Зар же не стояв на місці, миттєво кинувся вбік, пірнаючи за купу старих покришок. Визирнувши через щілину, він побачив, що на посту почалася паніка. Патрульний на вишці мало не випадав зі своєї кабіни, гарячково тицяючи пальцем у бік завалу. Другий стрілочник, той, що стояв біля входу, зірвав із плеча гвинтівку і кинувся вперед, намагаючись розгледіти крізь куряву джерело шуму.

— Агов! Хто там?! — донісся глухий крик до Зара.

Зар підібрав якийсь камінь і з силою жбурнув його далі вглиб завалу, збиваючи черговий контейнер з місця. Потім ще один. Він створював ілюзію того, що хтось великий і незграбний намагається пройти крізь сміття.

— Давай, Ані, тепер твій хід, — прохрипів він під носа, відчуваючи, як нервування і хвилювання за дівчину гарячими хвилями гупає в голову.

Стрілочники, як він і передбачав, не стали стріляти одразу. Вони почали обходити завал з обох боків, намагаючись затиснути порушника в кліщі. Вони рухалися обережно, але вся їхня увага тепер була прикута до гуркітливих контейнерів. Вони залишили вхід на пост абсолютно незахищеним.

Зар сподівався, що дівчині вдалося пробратися у колодязь і що Ані зараз десь там, під землею, пробирається крізь технічний тунель.

Минуло кілька хвилин, які здалися Зару годинами. Він почув кроки, патрульні були вже зовсім поруч із його схованкою. Один із них, вищий і ширший у плечах, зупинився всього за три метри від покришок, за якими сидів Зар. Він дуже добре його бачив. Стрілочник підняв гвинтівку, прицілюючись у темну щілину між контейнерами. Інший роззирався навколо насторожено і перелякано, теж тримав гвинтівку напоготові. 

— Чисто наче, — опустив гвинтівку перший патрульний. — Схоже, просто завал осів після Шквалу.

— Чисто! — гукнув другий у рацію, яка висіла в нього на шиї на ремінці. — Напевно, магнітні подушки не витримали. Ми повертаємося на пост.

Вони почали повільно відходити, весь час озираючись і не опускаючи зброю. Зар ще зачекав, поки їхні кроки не стихнуть, і тільки тоді дозволив собі видихнути й трохи розслабитися. Тепер він мав дістатися до будинку-тризуба. Це було далекувато, але на шляху до нього було чимало інших будівель, у яких можна було переховуватися, якщо він помітить небезпеку. Чоловік піднявся зі свого сховку і повільно пішов геть від контейнерних завалів і залізничного мосту. Тут він зробив усе, що вони з Ані запланували і що залежало тільки від нього…