Розділ 1

Розділ 1

Біль був тупим і важким, наче хтось забивав у потилицю цвяхи, гупав ритмічно і зі злістю уявним молотком прямо в голову. Зар розплющив очі, але миттєво знову заплющив їх від різкого білого сяйва, що сильно вдарило в зіниці. Голова все гупала і гупала болем, а в роті чомусь стояв стійкий і нудотний присмак бензину, неприємний і кошмарний. Кожен вдих давався з зусиллям, бо повітря було сповнене диму і якоїсь пилюки. Зар ворухнув руками і відчув, як під пальцями захрустіли якісь залізні уламки й гострі камінці. Він лежав на чомусь твердому й холодному. Неподалік щось також гуділо й гупало майже в такт і в унісон із його головним болем.

— Де я, чорт забирай? — прохрипів він сам до себе і знову розплющив очі, але вже готовий до ріжучого світла, тому максимально примружився. 

Власний голос злякав його. Він був сухим і хрипким, швидше схожим на якесь скрипіння. Зар спробував згадати хоча б своє ім'я. Хто він? Звідки? Чому тут? І де це — тут? Але в голові була лише глуха і поцяткована білим шумом порожнеча. Пам'ять нагадувала йому випалений відсік корабля, де не залишилося нічого, крім попелу. Здавалося, що чоловік просто вивалився з небуття у цей дивний і ворожий світ, не прихопивши з собою жодного спогаду.

Зар піднявся на ліктях, а потім сів. Світ навколо хитнувся, накотилася хвиля нудоти, чоловік сковтнув, і горло слухняно й рефлекторно зарухалося, але слини майже не було. Трясця! Як хочеться пити!

Те, що він побачив, коли зір нарешті сфокусувався, було сірим, а подекуди й чорним. Навколо не було нічого живого, за що можна було б зачепитися поглядом. Скрізь простягалося залізне пекло: валялися гори понівеченої обшивки, розбиті кабіни гігантських вантажівок, скелети двигунів та нескінченні завали якихось кабелів. І багато-пребагато поламаних роботів. Їх були тисячі! Залізні руки, ноги, голови, поіржавілі тулуби роботів великими купами височіли над Заром. Все це лежало під низьким, сірим і брудним небом, яке час від часу розрізали промені потужних прожекторів, встановлених вдалечині на високих стопах.

Еріда. Ага! Він на планеті Еріда! Це слово раптом з'явилося в Заровій голові першим, а потім він зненацька пригадав своє ім'я. Так! Точно! Його звуть Назар! Але всі називають Заром. Гм. Хто ці всі? 

Зар піднявся на ноги, трохи постояв, звикаючи до незрозумілого світу навколо, а потім глянув на свої руки. Побачив численні садна, чорний бруд під нігтями й дивне тьмяне світіння на правому зап’ясті. Чоловік підніс руку ближче до очей. Під шкірою приглушено блимав червоний прямокутник невеличкого чіпа, і крізь натягнуту шкіру навіть чітко проступав світлий напис: «№700». Чоловік натиснув на мітку пальцем, і різкий електричний удар лупонув у руку, пронизавши її аж до самого плеча, змусивши Зара скрикнути. О, то ось воно що! Це було тавро, мітка, маячок, вживлений глибоко під шкіру і зафіксований там як частина його власного тіла. Він знав про такі. Виявляється, він знав багато чого, але згадати, хто він є і чому тут знаходиться, не міг.

Раптом тишу розірвав звук, від якого тіло Зара смикнулося. Важкий і механічний скрегіт та гудіння повторилися. Зар завмер і поглянув у бік джерела звуку. Десь за тридцять метрів від нього за купою старих пресованих контейнерів щось рухалося.

Він зрозумів, що це була стара й дивна машина, коли масивний агрегат на широких гусеницях повільно виїхав із-за контейнерів і почав розвертати верхню частину, скануючи простір червоним оком-об’єктивом. Із корпусу машини стирчали довгі маніпулятори, на кінцях яких оберталися зубчасті диски, що перебували в постійному русі. Машина їхала повільно, але цілеспрямовано, перетираючи гусеницями дрібний брухт. Зар відчув, як його серце від страху ухкає в п'яти, і хоч він не знав, що це за штука, але всі його інстинкти волали, що треба втікати. Ховатися! Бо якщо оця машина його зачепить прожектором, то він не виживе.

І ще йому потрібна була зброя. Будь-що, аби не залишатися з порожніми руками перед цією поторочею. Очі чоловіка гарячково занишпорили по завалах. Поруч, затиснутий між двома бетонними балками, стирчав шматок товстої арматури довжиною з руку, трохи погнутий, але, певно, важкий і замашний. Зар вчепився в нього обома руками, вперся ногою в балку й напружився. Жили на його шиї здулася, а м’язи спини відгукнулися протестуючим болем, проте з гучним скреготом арматура нарешті піддалася, вийшовши з пазу. Була ця залізна палиця справді важка й замашна, і Зар, міцніше перехопивши імпровізований короткий лом, відчув себе впевненіше. Тепер він, принаймні, не був абсолютно беззбройним.

Машина зі смертоносними дисками тим часом рухалася в сторону Зака, потім зненацька зупинилася всього в десяти метрах. Яскравий промінь поки що далекого прожектора ковзнув по вершинах високих териконів, зроблених із поламаних роботів, ледь не зачепивши голову чоловіка. Зар перестрашено присів і затамував подих, розуміючи, що якщо зараз побіжить, то одразу ж викриє себе. Голова розболілася ще сильніше, наче всередині почали гупати вже не один, а з десяток молотків.

За хвилину, яка здалася вічністю, агрегат, поковзавши прожектором над головою Зара, почав віддалятися. Машина поповзла далі, в глибину іржавих лабіринтів, сформованих купами сміття і залізних відходів, а Зар полегшено видихнув, відчуваючи, як тремтять коліна.

Треба було йти. Змінювати позицію, шукати бодай якийсь екзит із цього сектора, хоча він навіть не знав, чи існують тут виходи. Треба було все розвідати, звичайно ж. Зар зробив обережний крок, намагаючись не шуміти іржавим металевим сміттям під ногами, аж раптом зовсім поруч пролунав людський голос.