Глава 26

— Ненормальний! — закричала, вчепившись усим чим тільки можливо у куртку чоловіка.

— Ти тільки помітила? — весело засміявся цей псих, саджаючи мене обличчям до спуску.

— Дерево! — заверещала, вчепившись у його коліна так, ніби це був штурвал, і впивалася сильніше в той бік, у який хотіла повернути.

Але цей бовдур замість того, щоб потягнути за мотузку і спрямувати нас убік – чаклунув. Та мало того, що чаклунув, головне – як він це зробив!

Обхопивши мене однією рукою за талію і притиснувши так міцно, що я могла відчувати спиною його всього, він змахнув рукою, і під нами почала створюватися така собі доріжка з льоду. І добре б вона просто вбік уводила, так ні, цей йолоп вирішив, що буде весело зробити «бочку» прямо на повному ходу.

— А-а-а! — загорлала, стискаючи обидві його ноги відразу, молячись усім богам і стихіям, щоб ми зараз не випали з цього триклятого транспорту. — Чорт би тебе забрав!

Заволала, бачачи, як лід перед нами починає петляти, створюючи справжнісінькі американські гірки. І ось чого я зовсім не очікувала, так це червоного дядька, що матеріалізувався поруч і був мені вже знайомий.

— Привіт, красуне. — прокуреним басом проспівав він і потягнувся до Джеймса.

— Згинь! — більше рогатого я не бачила, проте мій радар уловив нову перешкоду. — Білка!

І стиснула сильніше праву ногу чоловіка. Той не послухався, не став повертати, а поїхав далі, створюючи трамплін прямо над головою у білки, що пробігала повз!

— Ідіо-о-от! — зрозумівши, що ми буквально паримо в повітрі, застогнала я. Але довго падати він нам не дав – усе той же лід. Траса, що створювалася магією Джеймса, легко лягла під наше дно.