Звалилось Щастя, або Санта Клаус проти
Глава 25
Джей стогнав, але швидко перервав себе і присів поруч навпочіпки. Не дивилася на нього. Мене в цей момент трясло, ніби я сиділа на пральній машині зі зламаним барабаном. Мені не хотілося навіть розплющувати очей, щоб знову не побачити цей страшний вигляд.
— Щастя моє. — прошепотів чоловік і згріб мене, таку маленьку, у свої міцні обійми. Ми сиділи разом на снігу, і чомусь близькість цього чоловіка заспокоювала, дарувала відчуття захищеності.
— Ну чому «Щастя»? Га? — сумно поглянула йому в очі, навіть злегка нижню губу випнула. Було прикро, що він не розповідає. А Джеймс у відповідь на весь мій ображений вигляд тільки й намагався, що не посміхатися, але очі, в яких відкрито танцювали смішинки – його видавали.
— Тому що Сніжана. — якось загадково відповів чоловік, що мене ще більше спантеличило.
— А як це пов'язано? — зморщивши носик, я дозволила прибрати біло-чорне пасмо мені за вухо.
— Напряму. — все ж таки посміхнувся він і пригорнув міцніше. — Давай так: ми зараз спускаємося, а біля підніжжя я одразу розповім тобі.
— Ні за що-о-О-О-О!
Договорити мені не дали. Ми почали спускатися. Якимось неймовірним чином під Сантою опинилися сани. Ні, не ті, на яких він нібито має подарунки розвозити, а звичайні, на яких дорослі люди спускаються зі схилів. До загнутого дерев'яного носика з обох кінців була прив'язана мотузка, щоб повертати в разі чого.
#3830 в Любовні романи
#888 в Короткий любовний роман
#349 в Різне
#234 в Гумор
Відредаговано: 07.03.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
