Глава 23

— Навіть так. — я підняла одну брову й подивилася на Джеймса, а той трохи зніяковів. — Солідно ти його.

«Заморозив», – уголос я не сказала, але саме це й мала на увазі. Бо Дракула перетворився на суцільну крижану статую: назовні стирчала лише голова, а все інше було сковане товстезним шаром льоду.

— Ну, припустімо. — я махнула рукою на обтяжливі обставини вампіра, але навіть підійти до нього, закутого в кригу, не наважилася. З Глибою було якось спокійніше. — Отже, графе. Ви маєте рацію – ви прокляті. Ви знову й знову переживаєте один і той самий рік. Ви звинувачуєте в цьому загиблу дружину, але водночас не можете пробачити собі її смерті. Ви самі себе прокляли.

— Пф. — фиркнув вампір і закотив очі.

— Ви можете розірвати це коло часу, але замість цього караєте і себе, і всіх інших за те, що вони вчинили. — продовжила я, не звертаючи уваги на його реакцію. — Вас терзає почуття провини, і ви злитеся на світ, хоча насправді вже давно могли б жити звичайним життям. Лише ви здатні це змінити – якщо захочете.

— Але як? — тепер вигляд в ікластого був замислений.

— Усе просто: пробачте собі. З рештою ви розберетеся. — ледь усміхнулася я й повернулася до Джеймса. — Ходімо.

Озиратися й дивитися на чоловіків я не стала, просто рушила вперед, вишукуючи потрібне місце.

— Як ти зрозуміла? — наздогнавши мене, запитав Санта.

— А чому ти називаєш мене Щастям? — відповіла я запитанням на запитання, відчуваючи раптову втому.

— Відповім, якщо ти відповіси.

— Гаразд. — кивнула, проходячи повз черговий портрет дружини графа. — Він не вбив мене одразу, хоча міг зробити це без жодних зусиль. Та й потім – він говорив, а не вбивав. З його слів я зрозуміла його почуття. А згадавши слова Баби Яги, збагнула, що він сам може керувати часом у власній казці. А отже, сам і замкнув себе в цьому циклічному пеклі.

Я обернулася й уважно подивилася на чоловіка. Він виглядав задумливим – очевидно, намагався осмислити почуте. Втім, якщо чесно, я й сама не до кінця розуміла, як це працює. Радше відчувала інтуїтивно, що й до чого.

— Твоя черга. — кивнула я і помітила потрібну картину. — Ми прийшли. Це вхід до Озера Пам’яті.

— Розповім пізніше.