Глава 19

— Ти багато в чому маєш рацію, але помилилася в головному – я не страждаю. Самотність стала моїм другом після того, що ті потвори зробили з моєю дружиною. Краще бути на самоті, ніж поруч із тими, хто є вбивцею. — голос у Дракули був спокійний, але очі…

Очі видавали справжні почуття. Він злився. По-справжньому. Я й справді помилилася: він не зміг забути дружину й обрав самотність так, ніби вона була кращою за саме життя. Хоча правильніше було б сказати, що вибору йому не залишили – мотиви казки непорушні.

— Я із задоволенням забув би про них, аби ці божевільні лише трималися осторонь. Я навіть намагався. Але казка щоразу повертала мені пам’ять, ніби я проклятий або покараний за щось. — від цих кинутих, між іншим слів я здригнулася й одразу підвела погляд на вампіра.

— Скажіть, — вирішила почати здалеку я. — а як ви зрозуміли, що зі мною Зберігач?

Це питання тривожило мене й раніше. Просто його реакція говорила більше про те, що він сам утомився від того, що робить. Наче був заручником власної казки.

— З невидимкою я в добрих стосунках, тож із вами, люба леді, він би не прийшов. А окрім нього я не бачу лише Зберігачів. Отже, це він. — легко знизав плечима Дракула, і в ту ж мить його очі блиснули, бо чиїсь сильні руки різко смикнули мене назад. Мало того що мене відтягли від вампіра, так ще й зло обійняли, впиваючись у нього поглядом.

— Джеймс, ти з глузду з’їхав?! — не втрималася я, вилаявшись. Але Глиба не відповів. Він уважно стежив за володарем цих земель, і вираз його обличчя був украй недобрий. — Та що сталося?

Я взагалі нічого не розуміла. Могла лише спостерігати, як від його рук відлітають сніжинки, і ловити хижі погляди обох чоловіків.

— Він тебе гіпнотизує. — коротко кинув Джеймс, а потім уже зовсім зло додав: — Гіпнотизує, Сніжо! Говорить із тобою, відповідає на запитання, а ще трохи й вчепиться в шию. Це в його природі, так закладено казкою від самого початку.

Увесь жах ситуації дійшов до мене не одразу. Але щойно дійшов – я одразу спробувала вирватися з його обіймів. Бо в мене визріло головне запитання, і поставити його потрібно було, стоячи якомога ближче до вампіра.

— Відпусти! Відпусти, я не хочу з тобою! Відпусти мене! А-а-а-а! Рятуйте-е-е! Допоможі-і-іть! Убивають!