Глава 18

— Мамо! — вигукнула я вже, мабуть, у сотий раз за сьогодні, відскакуючи до Джеймса.

— Дракула. Приємно познайомитися. — представився він і в одну мить опинився поруч зі мною. Причому пройшов повз Санту, навіть не зачепивши його.

— Сніжко! — Глиба різко смикнув мене до себе, і якби не втримав, я певна, що носом рила б землю під ногами.

— Навіщо такій юній особі приходити до моєї казки? Життя набридло? І навіщо ти привела Хранителя? Йому в моїх володіннях точно не місце. — блідий, мов стіна, вампір дивився насмішкувато. Та в його погляді читалася втома.

І замість очікуваного запитання я спитала зовсім інше:

— Як давно вона загинула?

Червоні очі казкової істоти зловісно спалахнули, вбиваючи у погляді весь жарт.

— Не зрозумійте неправильно…

— Сніжко, не треба. — спробував зупинити мене Санта.

— Як давно ви виганяєте людей зі своєї казки? Тут узагалі хтось залишився? Якщо мотиви казки незламні в цих світах, то ви, певно, століттями намагаєтеся помститися за кохану. Але самі мотиви змушують людей боятися вас, можливо – гинути, та вони не можуть піти з цієї казки. А отже, ви безупинно підтримуєте вигляд ненависті до людей, хоча давно відпустили свою дружину. Але… — я здригнулася від пропалюючого погляду вампіра й від міцної хватки Джеймса на моєму зап’ясті. — Думаю, самотність убиває вас сильніше за все.

Трохи виступаючі ікла небезпечно блиснули, хоча в очах читалися відголоски відгуку на мої слова.

— Ви сумуєте за дружиною. Ви жили душа в душу, поки оскаженілий натовп не вирішив позбутися вас. Але вони забрали ваше життя інакше – прирекли на самотню вічність із пам’яттю про жінку, яка була для вас усім. Бо з вами ніхто не живе, чи не так?

Здивовані погляди чоловіків змусили мене замислитися, яку нісенітницю я мелю. Але педалі вже крутилися, а колеса котилися самі.

— У вас пом’ятий костюм, недбало підстрижене волосся і ледь помітний червоний слід на обличчі – дозволю собі припустити, від подушки. Ви спали, коли ми прийшли. Але, найімовірніше, відчули, що на вашу територію зайшла людина. І вас розлютило те, що, поки ви мучитеся від самотності, хтось наважився наблизитися до вашого дому. Адже саме вони прирекли вас на це.

Закінчивши цей монолог, я раптом усвідомила, наскільки абсурдно це все звучить. І стало цікаво – за скільки секунд ікла дістануться моєї шиї. Та хмик, що пролунав від Дракули, змусив мене отямитися й перевести погляд на нього.