Глава 16

Схоже, доведеться попрощатися з курточкою. Бо за відсутності інших речей це було єдине, що я могла зняти з себе й віддати комусь без шкоди для власної репутації.

Але в цю мить я мимохіть глянула вбік – туди, де ми з чоловіком приземлилися. На землі лежав плед. Той самий, який намагався поцупити чорт. Одразу згадалася його невдоволена пика й те, як він ще й похвалив мій говір. А лисенята, помітивши мій погляд, ніби навмисне підштовхнули до мене чесно вкрадений плед. Адже якби не вони – я, можливо, й віддала б його. Але вони поділилися інформацією, попередили, застерегли.

Хоча… стоп. А чи не буде зараз те саме зі Скелетом?

Він же теж не живий. А отже – пов’язаний із тією безоднею, в яку пірнув рогатий. Віддавати щось привратнику одразу розхотілося, тож я замислилася.

— Усе що завгодно? — повторила я за хвилин п’ять запитання мого супутника.

Відповідь мені й не була потрібна. Бо поруч зі мною стояла вона. Точніше – підказка до виходу.

Ох, дякую батькам за те, що водили мене дивитися на Санта-Клауса після переїзду. Бо в Америці, щоб отримати подарунок, достатньо просто сказати, чого ти хочеш. А в нас ще й віршик розповісти треба або пісеньку заспівати.

— Тоді моя плата – пісня. — усміхнулася я й підняла плед, обтрушуючи його.

Сніг на дахах мовчки ліг,

Світ застиг у білому сні.

Між вітрами й ковтком тиші

Я все ближче… там, де ти.

Руки холодні, але з тобою

Вся зима перетворюється в літо.

І між словами, що не сказані,

Тепло росте, немов світло.

Ми мовчимо,

Але серце знає:

Ти – мій спокій,

Я – твоя зима.

У снігах сліди

Розтануть зранку,

Але залишиться

Ця тиша й краса.

Звуки дороги, дим і кава,

І пісня ця, що не про нас

Але ніби хтось знав наперед,

Що ми зустрінемось… саме зараз.

Ми мовчимо,

Але серце знає:

Ти – мій спокій,

Я – твоя зима.

У снігах сліди

Розтануть зранку,

Але залишиться

Ця тиша й краса.

Якщо весь світ зникне у снігах

Ми залишимось… з теплом руках.

Якщо весь світ зникне у снігах

Ми залишимось… з теплом руках.

Коли я закінчила співати, усі присутні дивилися на мене дуже дивно. Хоча ні, не так. Дивно й навіть спантеличено на мене дивився Джеймс. А решта… ніби задумалися над подіями пісні.

Що ж. Вона й справді була гарна. Колись її заспівав мені знайомий – він же її й написав. Мені вона так сподобалася, що я запам’ятала її майже з першого разу.