Глава 13

— Вони мене не бачили. Це їхня казка, вони бачать лише тебе. — він ляснув себе по обличчю, і лисенята закивали.

— Але ж зараз вони тебе бачать. — цілком слушно зауважила я.

— Зараз ми…

— Усередині…

— Гори…

— Тут правимо не ми…

І погляд одного з рудих піднявся вгору. Зрозуміло. Отже, це казка дерев. Але що означає – всередині гори?

Це питання я поспішила озвучити й ледь не присіла на землю поряд із щелепою скелета, бо:

— Це інший казковий світ. — пролунав глухий, владний голос звідусіль. Точніше, так мені спершу здалося. А потім я зрозуміла, що говорять згори. І не будь-хто, а дерево!

— Тут ми владарюємо. Усередині гори – наш світ. На вершині – світ лисенят. Ми з різних казок, але з одного всесвіту.

— Тобто… це як із планетами? — здивувалася я, намагаючись напружити думки й осмислити почуте.

— Не відаємо ми, що таке планети. Але ми з лисенятами пов’язані. Тому вони можуть легко переходити у наш світ. Саме тому зараз вони бачать і чують твого супутника. Зберігача.

Останнє пролунало схвально. Та мене зачепила одна деталь.

— Звідки ви знаєте, хто зі мною? Якщо це ваша казка, ви не повинні його бачити чи чути. — на обличчі дерева розквітла лукава усмішка. Буквально розквітла – з кори виросли квіти, схожі на плодові, і вони склалися в усміх.

— Ми – Божественний Ліс. Ми відчуваємо все живе, що стоїть тут. Ми чуємо, про що говорять тварини. Ми відчуваємо, як у тебе та Зберігача б’ється серце. Ми здатні бачити приховане й проводити туди, де немає жодної стежки. Тому ми знаємо, хто з тобою.

Чесно, якби могла, я б упустила щелепу слідом за скелетом. До речі, він уже встиг причепити свою, але та знову з якоїсь причини гепнулася на землю. Обернувшись, я помітила сніжинки, що танцювали на долоні чоловіка. Він дивився в бік білок.

— Джеймс, не треба. — я схопила його за руку й тут же сіпнулася, струшуючи сніг. Надто холодно.

— Сніжко! — проричав Глиба й перехопив мою руку, попередньо змахнувши з неї холод.

Він оглядав, обмацував і перевіряв кінцівку так, ніби мене ось-ось мало проштрикнути бурулькою.

— Та все нормально. — відмахнулася я й спробувала висмикнути руку з його хватки. Та Санта не дозволив. Він повернувся до лисів і видав щось зовсім незрозуміле:

— Чардерево може перевірити, чи передався їй уламок крижаного гена?