Звалилось Щастя, або Санта Клаус проти

Глава 10

Обернувшись, я побачила з десяток лисиць. Або, якщо бути точнішою, лисенят. Усі вони дивилися на мене й наперебій переконували не віддавати плед чортові.

— У вас тут завжди так? — звернулася я до таксиста, що лежав на печі.

Але цей казковий миттю увімкнув у собі режим Ємелі й удав із себе дурника.

— Ага, зрозуміло…

Я знову перевела погляд на лисичок і майже одразу нервово глянула на Джеймса. Він усе ще бився з єті й той відверто програвав. Наче не бачив, де супротивник і коли прилетить наступний удар. Кудлатий махав навмання, тож влучав украй рідко.

— Та-а-ак… — протягнула я, повільно повертаючись до лисенят. — А ви хто такі?

— Лиси.

— Духи.

— Цих гір.

Знову пролунав шелест, і в мене виникло відчуття, ніби я потрапила до театру абсурду. От-от звідкись вискочить працівник торгівельної мережі й скаже:

«Добрий день! Я з компанії “Казкове диво”. Пропоную придбати нашу косметику за казково низькими цінами!»

— Мда… — підсумувала я й повернулася до чорта. — Іди собі назад у пекло. Пледа не віддам. Самій потрібен.

Знову глянувши в бік бійки, я трохи отетеріла. Джеймс стояв із цілком задоволеною міною, неподалік виднівся невеличкий будиночок із льоду, а поряд із ним щасливо підстрибував той самий єті, тримаючи в руках сніжку й облизував ніби морозиво.

Він стрибав, радів… А я здригнулася, бо побачила, як позаду Санти сніг почав з’їжджати вниз.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше