Глава 6

— Чого це його в мої краї занесло? — Яга, здається, зовсім утратила до мене інтерес і навіть скривила обличчя в бридкій гримасі.

— По пораду. — відповіла я їй словами чоловіка.

— То чого ж до мене припхався? Йшов би одразу до Кощія. — фиркнула вона. Хто такий той Кощій, я не знала, але здогадки мала.

— Бо потрібна саме ти. У твоєму світі також плутався час. — знову повторила я слово в слово. Та від наступних слів чоловіка я лише розтулила рота й витріщилася на нього, мов на божевільного:

— 2026 забув, хто він, і ще кілька років забули, ким вони є. Наче їм стерли пам’ять, як під час переходу між світами.

— Та вони ж і так нічого не пам’ятають. Яка різниця? — легко махнула рукою стара.

Джей потер скроні великим і вказівним пальцями, а потім знову заговорив:

— Як ти повернула правильний хід часу? Куди поділася їхня пам’ять?

Від такого запитання я замислено глянула на чоловіка.

— Куди-куди… в інші казки. Яка – до жаби, яка – до казкових. — вона похитала головою, ніби намагаючись струсити з себе важкі спогади. — Намучилася я тоді з тією пам’яттю, тож і згадувати не хочу!

— А тут немає чогось на кшталт омуту пам’яті? — задумалася я, звертаючись до Джеймса. — Якщо тут казки, то, може, і всесвіт Роулінг працює? Чи може тут існувати якась посудина, де зберігаються спогади?

Ошелешений погляд Санти ясно давав зрозуміти: він про хлопчика який вижив не читав і тепер сумнівається в моїх розумових здібностях. Натомість Яга дивилася уважно й навіть трохи замислено.

— Немає серед казкових Роулінгівських. І посудини немає… хіба що…