Глава 4

— Гаразд. — повільно, з явною втомою промовив чоловік. — У тебе є інше пояснення тому, як ти так швидко опинилася не в Нью-Йорку?

— Аварія, пограбування, може, інсульт і я в комі. Скільки завгодно могло статися подій, під час яких я вдарилася головою. — я намагалася міркувати логічно, тим паче нудота потроху відступала. — Може, я просто сплю, і це надто реалістичний сон. Або колега на корпоративі нишком підлила забагато алкоголю й я валяюся в п’яному маренні.

— Тобто, якщо я скажу, що ти потрапила в блукаючий портал, ти мені не повіриш. Добре. Тоді давай інакше. Ти спиш, і тобі це сниться. А я – той, кому потрібна твоя допомога. То, може, не витрачатимемо час і почнемо працювати?

Гора м’язів, схоже, нервував: його видавав лихоманково швидкий погляд – то мені за спину, то назад. Здавалося, він кудись дуже поспішав.

— Навіщо мені тобі допомагати? Ми ж навіть не знайомі. — фиркнула я й таки всілася на крижаний стілець.

— Гаразд. — якось рокоче протягнув він і простягнув руку. — Джеймс. За фахом – Санта-Клаус.

— Аніматором підробляєш? — усміхнулася я, бо йому це чомусь пасувало. Попри надто широкі плечі, з нього вийшов би чудовий дідусь із бородою та в червоному костюмі.

— Якщо скажу, що справжній, знову не повіриш?

Я постукала нігтиком по льоду й задумливо кивнула:

— Ну-у-у, чому ж ні? Ти он стілець наколдував, тож уві сні я можу повірити, що ти Санта. — суворо оглянула його й зрозуміла, що ім’я йому личить. Він виглядав як бодібілдер, але загалом мав добрий вигляд. — Сніжана.

Гора завмер, дивлячись кудись мені за спину, а потім повільно перевів погляд на мене й протягнув з дивним шиплячим:

— С-с-сніжана? Сніжка?

Він виглядав так, ніби його вдарили обухом по голові. Я ж списала таку реакцію на те, що він раніше не чув іноземних імен. У нього ж ім’я цілком американське, а я – з України.

За спиною почулося шарудіння. Джеймс отямився й поспіхом повідомив:

— Мені потрібна твоя допомога. Зараз. Дуже. Якщо допоможеш – прокинешся на своєму корпоративі, і все буде, як раніше.

— Як раніше? А що саме потрібно робити?

— Так, як раніше. А допомога – поговорити з…

— А хто це в нас тут? — пролунав прямо за моєю спиною скрипучий голос. Настільки незвичний, що я навіть не змогла збагнути, чоловічий він чи жіночий.