Глава 1

— Сніжко, ну чого ти знову витріщилась у вікно? Ходімо святкувати! — накинулася на мене не надто твереза колега й радісно захихотіла, побачивши за склом заметіль.

— Іди, я зараз підійду. — усміхаюся дівчині, яка почала святкувати раніше за всіх.

Та чи можна її в цьому звинувачувати? Коли протягом усього року віддаєш себе роботі без залишку, напередодні Нового року цілком дозволено розслабитися. Так думали багато хто, лише я стояла осторонь і дивилася, як з неба повільно падають пухнасті сніжинки.

Корпоратив, звісно, був кращий за ті, на яких мені доводилося бувати вдома, але й особливого захвату не викликав. Я прийшла сюди лише тому, що не хотіла залишатися сама в такий вечір. А тепер мені дедалі більше кортіло сховатися від гомінкого натовпу хоча б трохи. Конкурси, танці – усе це добре, але не тоді, коли на душі шкребуть коти. Без жодної причини, просто тому, що їм так захотілося.

Не витримавши, я підійшла до одного зі столиків із саморозігрівними підносами, взяла гарячий какао й, намагаючись не потрапляти на очі колегам, прошмигнула до гардероба. Заради свята компанія навіть орендувала банкетну залу в одному з готелів, тож мені швидко подали одяг за номерком і навіть допомогли вдягнутися. Натягнувши рукавички й не забувши прихопити напій, я вийшла надвір, насолоджуючись сніжинками, що боляче били в обличчя.

Для когось Новий рік — це салюти, гучні гуляння й крики «ура!», але для мене з самого дитинства головною радістю цього свята був снігопад. Не просто замети на вулицях, а справжнє диво природи – літаючий холод.

Зваживши, що до бою курантів ще кілька годин, я пішла вздовж вулиць Нью-Йорка, бажаючи просто насолодитися миттю. До парку йти не було сенсу – там завжди повно людей, і він навряд чи відрізнявся б від галасливого корпоративу.

— Урааа! — пролунало з вікна сусіднього будинку так несподівано, що я аж підстрибнула й похолола.

Бо зовсім не дивилася, куди ступаю. І з чистої випадковості приземлилася просто на лід, на якому, власне, й посковзнулася. Какао полетіло геть – чисто машинально, з турботи про білу куртку й власну філейну частину.

Та болю чомусь не було. Я впала на щось м’яке, здивовано поворушилася й, напружившись, одразу спробувала звести коліна. Усвідомивши, що впала не на щось, а на когось, причому, здається, не на груди, як це зазвичай буває, а значно вище, я залилася фарбою й поспіхом зіскочила з насидженого… ну, словом, зіскочила…

— Не вмієш душити – не берись! — пролунав хрипкий чоловічий голос, і я здригнулася вдруге.
___________________________________

Вітаю любі читачі, автори, та тих хто просто заблукав!)

На початку цього року я зарікалася нової новорічної історії, бо нічого не встигаю й не впевнена, що завершу оповідання вчасно. Проте якось випадково, сидячи ночами з температурою, я написала нову історію до  "Зберігачів", тому ласкаво прошу вас до чергової казкової історії з дивами!

Дякую вам за прочитання та гарних вам мандрувань книжковими світами!)