Розділ 75

Скарлет

Щойно ми заходимо до спальні на віллі, я одразу розвертаюся до Еліаса. Він спокійно зачиняє двері, ніби весь день минув ідеально, і це мене остаточно виводить із рівноваги.

— Ти взагалі себе чув сьогодні в лікарні? — починаю я, і голос мій мимоволі стає гучнішим. — Ти накинувся на Домініка, наче він особисто винен у всіх гріхах світу! Він тільки-но вийшов із коми, а ти почав тицяти йому в обличчя його ж помилками, ніби сам ніколи їх не робив!

Еліас повертається до мене, і в його холодно-блакитних очах миготить ті самі ревнощі, які він ховає за холодною маскою.

— Я сказав правду, — відповідає він низьким голосом. — Його люди здали тебе Фабіо за кілька купюр. Ти лежала в лікарні, поки він спав у своїй комі. Я мав мовчати й усміхатися?

— Хоча б сьогодні ти міг промовчати! — я роблю крок ближче, відчуваючи, як усередині все кипить. — Він мій брат! Єдиний, хто завжди ставав між мною і всім цим брудом. А ти стояв і дивився на нього так, ніби я мала спочатку обійняти тебе, а вже потім його. Ти ревнуєш мене до власного брата, Еліасе? Серйозно?

Він робить крок назустріч, і повітря між нами вмить стає важким.

— Може, й ревную, — тихо вимовляє він, не відводячи погляду. — Ти влетіла до нього в ліжко, ніби мене в тій палаті взагалі не було. Плакала в нього на плечі, а я стояв біля дверей і почувався зайвим. Ти ніколи так не кидалася до мене.

— Бо ти не мій брат! — майже вигукую я. — Ти — той, хто вбиває людей за гроші, а він — єдиний, хто мене по-справжньому любить без жодних умов!

Еліас різко скорочує відстань між нами. Його рука лягає мені на талію, а інша впирається в стіну біля моєї голови.

— Без умов, кажеш? — його голос стає нижчим, майже небезпечним. — А я, виходить, з умовами? Тоді чому ти досі тут, зі мною, а не залишилася ночувати в нього в палаті?

Я розкриваю рот, щоб відповісти щось різке, але він не дає мені цього зробити. Його губи різко накривають мої — жадібно, вимогливо, без найменшого натяку на ніжність. Я впираюся долонями йому в груди, намагаючись відштовхнути, бо злість ще не минула.

— Еліасе… припини… я ще не доказала… — видихаю я між поцілунками, але він тільки сильніше притискає мене спиною до стіни.

— Доказала, — шепоче він мені в губи, а його рука вже ковзає вниз, міцно стискаючи моє стегно і притягуючи до себе так, що я відчуваю кожну тверду лінію його тіла. — Досить про брата. Зараз ти думаєш тільки про мене.

Я намагаюся ще раз відсторонитися, але його поцілунок стає глибшим, язик наполегливо проникає між моїх губ, і опір починає танути. Мої пальці замість того, щоб відштовхувати, вчіплюються в його футболку, а потім повільно піднімаються й обвивають його шию.

— Ти нестерпний… — видихаю я, коли він на секунду відривається, щоб дати мені вдихнути.

— Знаю, — відповідає він хрипко і знову впивається в мої губи, одночасно піднімаючи мене за стегна так, що мої ноги мимоволі обвивають його торс. — Але ти все одно мене хочеш. Навіть коли злишся.

Його рука забирається під мою футболку, гаряча долоня проходить по голій шкірі спини, і я мимоволі вигинаюся йому назустріч, тихий стогін зривається з моїх губ.

— Еліасе… — вже не обурено, а зовсім інакше шепочу я, повністю здаючись.

— Ось так, пташко, — шепоче він мені в шию, цілуючи шкіру нижче вуха. — Мовчи і не сперечайся. Сьогодні і назавжди, ти будеш тільки моєю.