Розділ 73

Скарлет

Коли я відкриваю двері в палату брата, то застигаю прямо на порозі. 

Домінік сидить у ліжку в синій лікарняній футболці, до пояса вкритий білою ковдрою. Біля нього стоїть медсестра в білому халаті й розмовляє з ним, запитуючи про самопочуття.

Коли Домінік дивиться на мене, моє серце падає в п'яти й зупиняється. Я перестаю дихати й просто вдивляюся йому в очі, намагаючись зрозуміти — чи пам'ятає він мене.

Усю дорогу до лікарні я дякую долі за те, що вона допомогла моєму брату вийти з коми, але тепер… Тепер я боюся, що він може не впізнати мене. Боюся, що він міг забути всі спогади, пов'язані зі мною.

Тільки коли на його губах розквітає добра усмішка, а в очах промайне іскорка впізнавання, на мої очі навертаються сльози, і я видихаю з полегшенням. Здається, ніби важкий тягар скотився з моїх плечей.

— Йди сюди, — ніжно каже брат, розводячи руки.

Я рвуся з місця і, як маленька дівчинка, застрибую на край ліжка. Обіймаю за шию так сильно, ніби боюся, що все це — сон, який зараз зникне. І тільки коли його руки обіймають мене за плечі й притискають до себе, я даю волю почуттям і починаю плакати йому в плече.

Я більше не приховую сліз, я просто плачу, а мої плечі здригаються під його руками від кожного схлипу чи вдиху.

— Усе добре, маленька. Я тепер поруч, — каже брат і починає гладити мене по голівці, як у дитинстві.

— Я так за тебе переживала, — крізь сльози відповідаю я, обіймаючи його за шию ще міцніше.

— Знаю, — шепоче Домінік. — Я теж переживав, коли ти зникла. Довелося підняти на ноги все місто і навіть нагнути донів.

— Вони, як завжди, були проти? — запитую, але плакати не перестаю.

— Були, — погоджується він, і в його голосі прослизає біль. — Але ти ж пам'ятаєш, що у тебе наймогутніший брат у Монреалі? — злегка киваю. — Довелося скористатися своєю могутністю і нагнути цих зажерливих старих.

Нехай Домінік і не бачить, але від його слів на моїх губах розквітає легка усмішка, а з грудей виривається смішок.

Домінік завжди мене захищав, завжди заступався, і навіть тоді скористався своїм становищем заради мене. Ми рідні не за кров’ю, зате між нами змогла зародитися любов, яка буває між братом і сестрою. Але, якщо чесно, я іноді караю себе за те, що всі його проблеми виникли через мене.

— Де ти була весь цей час? Нам ще загрожує небезпека? — запитує брат, а я відсторонююся від нього, щоб можна було дивитися йому в очі.

Витираю щоки, які вже зовсім мокрі від сліз, і хитаю головою, кажучи, що нам більше не загрожує небезпека.

Тільки зараз до мене приходить осяяння, що Еліас теж перебуває в палаті. Повертаюся до дверей і бачу його. Кілер стоїть у дверному отворі, схрестивши руки на грудях, і уважно спостерігає за нами. І щось у його погляді підказує мені, що він трохи заздрить такій увазі.

Ні, ну а що він хотів? Домінік для мене все ж таки рідна людина, ми давно знайомі. Звісно, я стрибатиму в його обійми й плакатиму йому в шию. Хоча в шию Еліаса я теж плакала, тож він може так грізно не дивитися.

— А це ще хто? — суворо запитує Домінік, і коли я повертаю голову до нього, то бачу на його обличчі суворий погляд захисника. І тут я розумію, що потрапила в досить комічну ситуацію.

Можливо, мені варто було залишити Еліаса за дверима, бо з вигляду цих чоловіків можна зробити висновок, що вони ведуть телепатичну війну. Ні, ну а як інакше назвати їхнє мовчазне споглядання один одного?

— Це?.. Ну… це Еліас... він….

— Хлопець Скарлет, — відповідає за мене цей унікум, і я повертаюся обличчям до нього. Стискаю руку в кулак і акуратно б’ю себе по скроні.

— Хлопець? — уточнює брат і злегка піднімає брову.

— Ще й рятівник, захисник і кілер.

«Ой, дурень», — кажу про себе, кладу пальці на перенісся і заплющую очі.

— Кілер, — повторює за ним брат із роздумом у голосі.

Краще б Еліас мовчав. Ні, ну серйозно. Якщо вони зараз посваряться через мене, то я піду, і їм доведеться самим у всьому розбиратися.

— Скарлет, — звертається до мене брат, і я дивлюся на нього, — якщо цей ненормальний переслідує тебе, ти тільки скажи, і моя охорона з ним розбереться.

— Вибач, герою, але твоя охорона зараз спить під землею, — відповідає йому Еліас, а я обдаровую свого кілера таким спопеляючим поглядом, якого вистачило б на те, щоб розпалити багаття.

— Як це розуміти?

Ну все, перше знайомство провалене на відмінно.