Розділ 71

Скарлет

Дні на віллі Еліаса пролітають швидко, і жоден із них не змушує мене плакати чи сумувати.

Через тиждень після поранення лікар каже, що я можу потихеньку починати ходити. У ці дні Еліас ні на хвилину не відходить від мене і всіляко допомагає. Навіть шви він обробляє самостійно, бо не хоче, щоб лікар зайвий раз туди дивився.

І якщо ви хочете дізнатися, хто організував на мене той замах, то це мій батько. Еліас і Сальваторе вибили з нього всю правду, а потім... Ну, гадаю, ви уявляєте, що сталося далі.

— Та невже? Я тобі не вірю, — сміючись, відповідаю я.

Сальваторе відкидається на спинку стільця і проводить рукою по волоссю, ніби досі не може повірити в те, що з ним сталося.

— Ось скажи мені, — починає він, дивлячись на мене з якимось майже щирим обуренням, — як можна ідеально спланувати ліквідацію цілі, але повністю провалити звичайне побачення?

Я тихо сміюся, адже сама ситуація мене забавляє.

— Може, тому, що хтось занадто багато уваги приділяє своїм бійцям і рідко — жінкам? — відповідаю і знизую плечима.

— Можливо, ти й маєш рацію, — киває він із таким виглядом, ніби я підтвердила одну з його теорій. — Найкумедніше, що коли я розмовляв із нею там, на ресепшені, то знав, що треба зробити, як стати і що сказати, а на побаченні… я просто став стовпом, і всі знання розвіялися.

Я не стримуюся і усміхаюся ширше. Хоч Еліас із Сальваторе і друзі, проте вони занадто різні. Навіть у ставленні до залицяння за жінкою.

— Розвіялися? — перепитую я.

— Абсолютно, — серйозно відповідає він. — Соромно визнавати, але я навіть не знав, куди подіти руки.

— Сальваторе, це звучить лячно, — сміюся.

— Для мене — так, — бурчить Сальваторе і насуплюється, від чого виглядає комічно. — Я звик усе контролювати. А тут сиджу, дивлюся на неї і розумію, що не можу прорахувати жоден її крок. — Він хитає головою, але в куточках його губ з’являється усмішка. — У якийсь момент я так замислився, що почав розповідати їй, як правильно вибирати… — він замовкає і дивиться на мене.

— Що? — запитую, ледь не схоплюючись зі стільця.

— Як правильно вибирати ніж, — неохоче договорює чоловік.

Я закриваю обличчя рукою і сміюся.

— Ти серйозно?

— Абсолютно, — він теж починає сміятися. — І тільки коли вона запитала, чи часто мені це стає в пригоді, я зрозумів, що, можливо, вибрав не найбільш підходящу тему для першого побачення.

— Сподіваюся, після твоєї розповіді вона не захотіла піти «припудрити носик»?

— Ні, — усміхається він, і в його погляді з'являється щось тепле. — Вперше дівчина не тікає від мене після розповіді про ножі чи зброю, вона просто розсміялася.

— Значить, ти їй сподобався, і у вас можуть бути схожі смаки. Думаю, вона тепер обговорюватиме з тобою операції.

— Не думаю, що медсестри роблять операції, — зауважує він, а я хитро усміхаюся і дивлюся на нього загадково.

— Якщо що, — вирішую все ж відкрити йому страшну таємницю, — тоді вона заміняла свою колегу, а насправді вона — головна лікарка хірургічного відділення.

— Вона мені збрехала? — дивується він, і погляд його не те щоб похмурніє, просто в ньому змішується біль і злість, тому я вирішую його заспокоїти.

— Я гадаю, вона не хотіла брехати. Просто якби начальство дізналося, що справжня медсестра пішла, у тієї були б проблеми, тому вона її підмінила.

— Що ж, тоді мені варто навідатися до неї і дещо запитати. — В його очах спалахує такий вогник, який з’являється в очах Еліаса, коли він хоче відчути жіночу ласку.

— Тоді раджу тобі поквапитися.

Сальваторе усміхається, підводиться зі стільця і кидає на мене швидкий погляд.

— Схоже, мені й справді час, — каже він. — Після чергового побачення розповім тобі, як усе пройшло. — Чоловік грайливо мені підмигує.