Розділ 65

Скарлет

— То якими справами ми сьогодні займемося? — запитую кілера й підношу бекон до рота.

— Спершу ми навідаємо нашого спільного знайомого, Марко. 

Від згадки про цього дона я різко ковтаю бекон і починаю кашляти. Еліас тієї ж миті підводиться зі свого місця, стає в мене за спиною і легко б’є по спині. Коли моє дихання вирівнюється і кашель вщухає, я здивовано дивлюся на Еліаса, який повертається на своє місце.

— Я не впевнена, що він буде радий нас знову бачити, — кажу хрипко і з легкою невпевненістю.

Кілер не поспішає мені щось пояснювати, але я помічаю, як його брови ледь сходяться на переніссі. Я повертаюся до своєї яєчні, і до кінця сніданку ми сидимо в тиші.

Тільки коли Еліас переходить до кави, а я — до яблучного соку, кілер говоре:

— Ти знала, що перед тим як батько Домініка підірвався, він заїжджав до Марко? — він піднімає на мене погляд і уважно спостерігає за моєю реакцією.

Звісно, я знала, але коли це сталося, я була в іншому штаті й виконувала своє завдання. А коли дізналася про смерть батька брата, то вирішила трохи затриматися. 

Ми не були близькими, і якби я з'явилася на його похороні, то зіпсувала б усе. Заради брата я вирішила почекати, щоб він міг спокійно вшанувати пам'ять свого батька.

— Про це знають усі, — знизую плечима.

— А про свого батька?

Тепер уже я переводжу на нього здивований погляд.

— Я ж тобі вже казала, що мама не розповідала мені, хто він і чому нас покинув, — а потім додаю: — І взагалі, як мій батько причетний до замаху на брата і мого викрадення?

Мені й справді це незрозуміло. Я ніколи не намагалася знайти свого біологічного батька і не розуміла, навіщо він знадобився Еліасу.

— Я схильний вважати, що твій батько — нинішній мер міста.

Його слова настільки вражають мене, що я забуваю, як говорити. Для мене таке відкриття стає несподіванкою. Я дивлюся на Еліаса, але думаю про те, ким я є. Якщо я позашлюбна донька мера Монреаля, значить... 

А що це власне значить?

— З чого раптом ти так думаєш?

— Я попросив свого хакера дізнатися про твою матір і тебе, і ось він розкопав, що три роки твоя мама працювала секретаркою у молодого мера, а потім її звільнили, і через дев'ять місяців на світ з'являєшся ти.

Я не здивована тому, що він про мене розкопав. Якби я була на його місці, то вчинила б так само, от тільки в серці щось коле. Але це минає так швидко, що я не встигаю нічого зрозуміти.

— Домінік один раз згадував, що мер і його батько були ворогами. Щось вони не поділили, — кажу те, що згадала, і дивлюся на кілера.

Зустрівшись із його блакитними холодними очима, я читаю в них дещо таке, що мене дивує. У них я бачу жаль, каяття і біль.

— А тепер уяви. До смерті твоєї матері батько Домініка намагався будувати з тобою стосунки, намагався полюбити, — починає кілер, і я слухаю його спокійний голос, який втихомирює мене. — Після смерті твоєї матері він став тираном. Значить, вона йому щось розповіла саме про тебе. Далі, через якийсь час, він їде до Марко і розмовляє з ним. Про що — ніхто не знає, але саме після цієї розмови Марко починає тебе ненавидіти.

— І якщо врахувати, що мер був ворогом мого вітчима, то стає зрозуміло, чому Марко мене так ненавидить, — дивлюся на склянку із соком і проводжу рукою по підборіддю. — Але чому інші дони відчувають те саме? — відриваю погляд від склянки і запитально дивлюся на Еліаса.

— Можливо, Марко міг розповісти їм, у чому я не надто впевнений, але... інших варіантів у мене немає.

— Якщо ти знаєш, навіщо вітчим їздив до Марко і про що вони могли говорити, навіщо нам тоді до нього їхати?

Я й справді не розумію. Можливо, нам слід було б простежити за мером і почати шукати викрадачів.

— По-перше, все, що я казав, — це лише мої здогадки, і Марко має дати мені відповіді. По-друге, я хочу запитати в нього дещо особисте.

— Що? — я подаюся вперед, адже мені стає дико цікаво, про що він хоче запитати.

— Пташко моя, — він підводиться зі свого місця, і я наслідую його приклад, — давай я спочатку запитаю у Марко, а потім розповім тобі.

— Обіцяєш? — запитую з надією, підходжу до нього впритул і кладу руки йому на груди.

— Можеш навіть не сумніватися. — Його руки лягають мені на талію і ніжно погладжують. — Ти моя кохана королева, і всі мої секрети будуть твоїми. Але тільки після того, як вони стануть фактами, а не припущеннями.

— Тоді я почекаю, — легко усміхаюся.

— Моя королево, — каже він і, нахиляючись до моєї шиї, залишає на ній поцілунок. — Йди одягайся, і ми поїдемо, — шепоче мені на вушко.

І тільки-но я встигаю повернутися до нього спиною, як він ляскає мене по попі. Я, сміючись, вибігаю з кухні.

— Нахаба! — кричу не озираючись і сміюся.

— Моя спокуслива кілерша!

І від такого прізвиська по моєму тілу розливається тепло.