Розділ 64

Скарлет

Прокидаюся з відчуттям блаженства. Мені настільки добре, що я потягуюся в ліжку, наче кішечка. Але коли повертаюся, щоб покласти руку на груди Еліаса, бачу, що чоловіка поруч немає.

Невже пішов? Тепер я розумію його невдоволення, коли він застав мене за перекусом без нього.

Підвівшись із ліжка, я знаходжу свою футболку та штани, що розкидані по всій кімнаті, і йду на пошуки кілера. Спускаюся вниз і одразу вловлюю запах свіжої їжі. Звуки долинають із кухні, тож я з хитрою усмішкою прямую туди.

Еліас стоїть біля плити й щось смажить на пательні, а його спина красується у світлі ранкового сонця. Але не це мене веселить. Коли я помічаю легкі сліди своїх нігтів на його спині, у мені прокидається азарт і власницька радість.

Підійшовши до нього, я обіймаю його зі спини та цілую між лопаток. Він пахне лісом, і я одразу згадую про його лісовий котедж. Еліас навіть не здригається, натомість різко вдихає повітря. Мої руки блукають по його грудях, а щокою я притискаюся до його спини. Це так зручно.

— Моя кішечка прокинулася в гарному настрої? — тихо цікавиться він, не відриваючись від приготування їжі.

— Можна й так сказати.

Я заплющую очі, просто слухаю своє дихання і насолоджуюся ароматом.

— Чому ти пішов? — бурчу я.

— Вирішив приготувати тобі сніданок перед тим, як ми візьмемося за справи.

— За які справи? — питаю зі здивуванням і стаю ліворуч від нього.

— Пташко моя, ти вже встигла забути, навіщо ми сюди приїхали? — чи то він і справді здивований, чи то вдає, але, щиро кажучи, я вже й забула, що ми тут, аби знайти моїх викрадачів і покупців.

— Я починаю згадувати, — спираюся на кухонний гарнітур і дивлюся в підлогу.

Кухнею розлітається його сміх, у якому чути лише веселощі й ні краплі глузування з мене. Я теж сміюся, хоча точніше було б сказати — нервово хіхікаю.

— Що ми будемо їсти? — запитую, щоб змінити тему, і повертаюся до плити.

На пательні смажиться бекон, а на тарілках, що стоять трохи далі, красується ідеальна яєчня у хлібі, приправлена зверху зеленню.

— Сама бачиш.

Він показує спочатку на пательню, а потім на тарілки, а в мене вже слинка тече.

— Якщо так дивитимешся на їжу, я почну ревнувати, — трохи суворо звертається до мене мій милий кілер, а я усміхаюся і підходжу до нього ближче.

— Хоч я і люблю смачно поїсти, але ти куди смачніший, — проводжу рукою по його шиї: від вуха до плечей.

— Я хотів приготувати сирники, але мушу визнати, що не вмію їх готувати. Зате маю для тебе три різні соки на вибір, а якщо захочеться чогось традиційного — дозволяю відпити моєї кави.

Я хіхікаю, адже слова про каву звучать кумедно, а від згадки про сік і сирники в душі все тріпоче. Так приємно знати, що він пам'ятає про мої смаки, тоді як колишні вважали це непотрібною інформацією.

— Чому в тебе немає татуювань? — раптом запитую я, і Еліас кидає на мене злегка здивований погляд.

— А ти хотіла б, щоб я ходив увесь розмальований? — питає він трохи різко.

Не варто було про це питати. Якщо в нього їх немає, значить, на те є причини, і мені не слід лізти до нього з такими дурними запитаннями.

— Ні, ти мені й такий подобаєшся, — кажу я, відходжу до кухонного острова і вдаю, ніби витираю стіл ганчіркою.

Я не хочу втратити його прихильність і любов. Мені з ним добре, тож мені, мабуть, справді варто навчитися тримати язик за зубами. Напевно, я зіпсувала йому настрій.

— Колібрі? — чую його голос біля свого вуха і повертаюся.

Він миттєво легко підхоплює мене під пахви й садить на кухонний острів. Мої руки спираються на його плечі; розсунувши мої ноги, він стає між ними й притягує мене до себе. Я ойкаю від несподіванки й дивлюся на нього, кліпаючи очима.

— У мене немає татуювань лише тому, що я ніколи про них не думав. Твоє запитання мене аж ніяк не зачепило, і не смій собі там щось вигадувати. — І хоча його голос звучить суворо, руки чоловіка заспокійливо гладять мою спину. — Якщо хочеш, після справи ми можемо зробити парні тату, які ти тільки забажаєш, хоча мені й так подобається твоє тіло.

— Ти не проти? — питаю з подивом.

— Трішки проти, адже це шкодить здоров'ю. — Я опускаю голову, наче винна дитина, а він перехоплює моє підборіддя пальцями й піднімає, щоб я могла бачити його погляд. — Але я впевнений: якщо заглибитися і вивчити це питання, ми обов'язково знайдемо щось підходяще.

— Ти справді цим займатимешся?

Я думала, що Еліас більше нічим не зможе мене здивувати, але цей чудовий чоловік — просто піратський скарб.

— Буду, — каже він і проводить кінчиком свого носа по моєму. — Навіть якщо ти колись захочеш собі снайперську гвинтівку розміром із дамську сумочку, я знайду найкращого майстра, і ми зробимо тобі таку дрібничку. — Він усміхається, як чеширський кіт, а я лоскочу його під підборіддям.

— Вважаєш, що така снайперка — це дрібничка? — питаю з легкою грайливістю, адже Еліас знову розвіяв усі мої сумніви.

— Вважаю, що така гвинтівка буде для тебе як дамська прикраса. А от справжні, повнорозмірні, можна вже вважати дорослими іграшками. — Він цілує мене в шию, і я задоволено усміхаюся.

Який же він усе-таки... чудовий.

— То що там у нас за справи? — нагадую йому, тримаючи руки на його вилицях, щоб стримати нову хвилю пристрасті.

— Пропоную обговорити за сніданком.

Відсторонившись, він указує мені на стілець, що стоїть збоку від того, який очолює всі інші. Сам же Еліас уже йде до пательні, щоб дістати бекон, викласти на тарілки й подати смачну їжу своїй Королеві.