Розділ 62

Скарлет

Ніч була світлою через повний місяць, а я, як дика нічна кішка, тихо кралася будинком, не видаючи жодного звуку.

Мені не дуже хотілося покидати теплі обійми Еліаса, але бурчливий живіт виявився сильнішим. Що поробиш, після трьох раундів насолоди й утіх у ліжку я добряче зголодніла.

Я не очікувала, що Еліас буде таким… Спочатку він був пристрасним і показував голод до мене. Другий раунд був ніжнішим, і кілер навіть дав мені трохи по руководити, верхи на ньому. А от третій раунд… Ми вирішили поекспериментувати, і досить вдало, я вам скажу.

Зараз я була готова вбити будь-кого, хто посміє перегородити мені шлях до бутербродів. Сподівалася, що в холодильнику є щось їстівне.

Крім того, я дуже переживала, щоб ніхто з охорони мене не побачив. Усе-таки я не була готова постати в футболці Еліаса перед охороною цієї вілли.

Увійшовши до кухні, я ввімкнула світло й на мить заплющила очі, звикаючи до яскравого освітлення. Підійшла до холодильника, відкрила дверцята й почала шукати щось їстівне.

Діставши з холодильника копчену ковбасу, хліб, кетчуп із майонезом, я не забула й про сир. Розклала все на столі й почала робити собі бутерброди. На шматочок хліба намазала кетчуп із майонезом, зверху поклала тонкі скибочки ковбаски, а ще зверху — шматочок сиру.

Коли я доробляла останній (дванадцятий) бутерброд, сіла за стіл і почала з насолодою відкушувати кожен шматочок. З мене навіть мимоволі вирвався стогін задоволення.

— Хто тобі дозволяв тікати від мене? — строго каже Еліас, з’являючись у дверному прорізі. Моя рука так і зависає над бутербродом, який я хотіла взяти.

— Я хотіла їсти, — просто кажу й беру бутерброд у руки.

— Могла б мене розбудити, і ми б разом пішли. — Він заходить до кімнати й прямує до столу.

— Ти так солодко спав, що я не хотіла тебе будити, — чемно кажу й відкушую свій нічний перекус.

— Я солодко спав, бо ти була поруч.

Дивлюся на нього скоса. 

Мені почулося, чи надменний кілер справді зізнався, що не може жити без мене? 

Бутерброд у моїй руці так і завис у повітрі майже біля рота. У тиші ми перебували недовго, адже Еліас узяв мене за зап’ястя й, повернувши мій бутерброд до свого обличчя, відкусив майже половину й відсторонився.

Я хвилину перебувала в подиві й кліпала очима. Але моє здивування швидко змінилося роздратуванням. Я насупилася й підсунула тарілку до себе, закриваючи її руками.

— Піди й сам зроби собі бутерброди, а не мої кради, — на що Еліас лише усміхнувся своєю чарівною усмішкою.

— Пташко моя, не можна бути такою жадібною, особливо коли йдеться про твого хлопця.

— А ти ще не заслужив того, щоб я ділилася бутербродами з таким, як ти.

Чоловік повернувся до мене спиною, і моєму погляду відкрилася його потужна спина. На ньому була чорна сорочка, але навіть вона не приховувала, як перекочувалися його м’язи, коли він різав ножем ковбасу.

— З таким, як я? — у голосі прозвучали цікавість і легке здивування.

— Так.

— І який же я?

— Невихований, грубий, завжди собі на умі й…

— Красивий, ідеальний у ліжку й із хорошим почуттям гумору, — перебив мене цей зарозумілий кілер.

— Тобі смішно? — з незадоволенням питаю.

— Іноді буває, — від його відповіді мені захотілося стукнути його по голові. — Але здебільшого мені стає смішно від твоїх спроб вивести мене із зони спокою.

— У тебе ще є шанс зникнути з мого життя, якщо ти не готовий, — кажу й дивлюся на бутерброд, після чого цей апетитний шматочок відправляється мені в рот.

Чоловік різко повертається до мене й одним кроком долає простір між нами. Він відсуває від мене тарілку кудись на край столу, бере мене за лікоть, тягне на себе — і я встаю. Одним легким рухом він садить мене на стіл і стає між моїх ніг.

Я дивлюся на нього широко розплющеними очима, з подивом. Його очі палають легкою злістю й чимось власницьким.

— Щоб більше таких слів я не чув, — голос звучить так, що навіть ніякі компроміси не зможуть його зламати. — Я не якийсь там хлопець із комплексами, який не може витримати гостроту твого язичка, що дуже спокусливо відчувається в моєму роті.

Його рука з легким болем стискає мою талію, і мені здається, що там залишаться його сліди. Пальцями проводить по своїй щоці, доходить до підборіддя, стискає його й змушує дивитися прямо в його очі.

— Якщо ти думаєш, що твої колючі слова хоч якось переконають мене замислитися «а чи правильно я зробив, що вибрав її?»… — Чоловік робить паузу, і від очікування його відповіді все всередині мене стискається. — То ти глибоко помиляєшся. Мені подобається твій нестерпний характер, мені подобаються твої гострі слова, але не смій говорити мені, що я можу відмовитися від тебе.

Він притягує мене до себе, і наші губи зустрічаються. Еліас цілує мене жадібно, доводячи, що його слова — це не просто звук і що вони мають вагу. Я піддаюся назустріч, і мій живіт упирається в його гідність, яка знову вимагає мене.

Від такого відкриття з мене виривається стогін, і та рука Еліаса, що була в мене на підборідді, лягає на праву сторону талії — стискаючи її значно сильніше, ніж ліву.

— Навіть під дулом пістолета я буду стояти на своєму й не відрікатимуся від своїх слів, бо… — його слова звучать хрипко, а груди здіймаються.

— Бо що? — важко дихаючи, питаю з цікавістю й легким викликом.

— Бо ти — моє життя.

Ці слова влучають мені просто в серце.

Я ж завжди звикла, що мене називають тією, хто забирає життя, а Еліас… Цей чоловік зводить мене з розуму так, що хочеться стогнати від відчаю.