Розділ 60

Скарлет

Ми під’їжджаємо до симпатичної вілли. Вона трохи менша, ніж у брата, але дуже затишна. Два поверхи, великий двір, а головне — високий кам’яний паркан і безліч камер.

Прямо якась фортеця середньовічного короля, а не оселя двох кілерів.

Коли ми заїжджаємо у двір, ворота за нами одразу зачиняються. Я починаю оглядати двір і помічаю на кожному кутку військових.

Коли ми виходимо й ідемо до вілли, назустріч нам виходить чоловік в оливковій футболці й штанах військового камуфляжу. Зачіска в нього на любителя: коротко підстрижене волосся зверху, а по боках гладко виголене.

Особисто я люблю, коли в чоловіків акуратно підстрижені скроні, а зверху залишається такий… контрольований хаос. Прямо як у Еліаса.

— Еліасе, я, звісно, завжди знав, що в тебе бездоганний смак щодо дівчат, але навіть не думав, що твій вибір перевершить усіх попередніх, — з легкою посмішкою зауважує чоловік, а в голосі чути щиру радість від зустрічі.

Вони обіймаються по-чоловічому. Потім військовий простягає мені руку, і я з легкою посмішкою її потискаю.

— Скарлет, правильно?

— Так. А ви?

— Невже Еліас нічого про мене не розповів? — Військовий дивиться на суворого кілера, потім знову повертається до мене. — Мене звати Сальваторе, і я завжди до ваших послуг.

— Тільки після мене, — бурчить Еліас.

О! Здається, кілер знову мене ревнує. Думаю, варто його трохи позлити. Дуже хочеться помститися за те, що він не сказав про супровід і змусив мене понервувати.

— Дякую, Сальваторе, — кажу м’яко й усміхаюся. — Якщо будуть питання, знаю, до кого звертатися, — підморгує йому.

— Буду радий допомогти, — сміючись відповідає.

Тут Еліас бере мене за лікоть і злегка стискає.

— Піду покажу Скарлет її спальню. Дівчина втомилася з дороги, — говорить Еліас рівно, і я кидаю на кілера здивований погляд.

— Звісно, — киває Сальваторе. — Я від’їду на пару годин. Тож не нудьгуйте.

Сальваторе йде в той бік, звідки ми прийшли, а Еліас веде мене в будинок. По виразу його обличчя я розумію, що він злий. І дуже сильно.

Ми проходимо вітальню, піднімаємося на другий поверх і, пройшовши кілька кімнат, Еліас заводить мене в якусь спальню.

— І що ми тут робимо? — питаю, повертаючись до нього.

У цю мить чоловік зачиняє двері на ключ, а коли повертається до мене, його вираз обличчя нагадує хижака, який знайшов свою здобич.

— Моя пташечко, знову вирішила змусити мене ревнувати? — говорить він і повільно підходить до мене, а я спиною відступаю до стіни. Але це не від страху, а радше заради цікавої гри, яка зараз відбувається.

— Знову? — питаю з інтересом.

— Спочатку намагалася викликати мою ревнощі в розмові з Феліксом, тепер із Сальваторе.

Невже він здогадався, що тоді я теж хотіла, щоб він мене ревнував? Тільки тоді я зробила це, щоб перевірити одну теорію, а зараз — спеціально, щоб провчити.

— Я просто перевіряла свою теорію, — мило посміхаюся.

Еліас уже підійшов до мене впритул. Наші обличчя розділяють лише кілька сантиметрів, і в мене одразу з’являється гостре бажання стерти цю відстань, але я стримую себе. Поки що.

— І до яких висновків дійшла моя норовлива кішечка? — у голосі грайливість, і мені це дуже подобається.

— Ти справді мене ревнуєш, — кладу свої руки йому на плечі. — Ще трохи — і я повірю в твої почуття до мене.

— Яка ж ти хитра, — усміхається він, і його губи вже за міліметр від моїх.

— А тобі не подобається? — у голосі виклик, бо я хочу розпалити його бажання до мене.

— До запаморочення… подобається, — наші губи зливаються в поцілунку.

Я кладу долоні йому на потилицю й притискаю ближче, щоб точно не розірвати поцілунок. Мені так сильно хочеться відчути його смак і запах, що я тягнуся до нього всім тілом, і він, звісно ж, сприймає цей порив як дозвіл іти далі.