Розділ 52

Скарлет лежить у ванні, а з її зап’ястя на кафельну підлогу капає червона рідина. Я підбігаю до неї й бачу на її шиї сліди від удавки. Дрожачою долонею кладу руку туди, де має бути пульс. Щойно пальці його знаходять і я відчуваю повільне биття — на мить видихаю з полегшенням.

Вибігаю з ванної, швидким кроком підходжу до гардеробу своєї дівчини й шукаю там капронові колготки. На щастя, одна пара в моєї кішечки є. Беру їх і знову біжу у ванну. Трохи вище порізу туго перев’язую колготками. Червона рідина трохи сповільнюється, і я обережно витягаю Скарлет з ванної.
Несу її до спальні й кладу на ліжко, накриваю пледом. Витягаю з кишені штанів телефон і набираю швидку. Трубку бере дівчина, і я спокійно, але коротко описую їй ситуацію.

Поки їде швидка, біжу до своєї кімнати й дістаю з чемодана свою футболку. На Скарлет вона буде до колін. Саме те, що треба, поки її везтимуть до лікарні.

Я рахую хвилини, і приїзд швидкої тягнеться для мене надто довго. Кожну хвилину перевіряю пульс на її шиї й матюкаюся, коли він слабшає.

Коли приїжджає швидка й люди в білих халатах забирають мою дівчину, я сідаю в машину й їду за ними. Супроводжую їх аж до реанімації, бо далі мене не пускають. Ходжу з кутка в куток. Дивлюся на всіх злим поглядом, а в голові крутяться різні думки.

Чи вдасться лікарям її врятувати? Ні, я навіть не хочу думати про те, що Скарлет може померти ось так. Лікарі мусять зробити все можливе й неможливе. Скарлет має прийти до тями, інакше… ця лікарня злетить у небо разом з усіма, хто не зміг її врятувати.

Найбільше мені цікаво дізнатися, хто наважився завдати болю моїй дівчині. Коли я знайду того, хто це зробив, я виб’ю з нього всі дані замовника, а потім знайду й того — і він пізнає найнелюдськіші муки, на які здатна моя садистська натура. Вони благатимуть мене, але я буду глухим до молінь цих нелюдів.

Навіть попри те, що Скарлет — кілер, людина з честю й моральними принципами, хай би яким виродком він не був — він ніколи не завдасть болю жінці.

Коли з реанімації виходить лікар, я відразу перегороджую йому шлях і починаю питати, як моя маленька дівчинка. Головний лікар відділення розуміє мою наполегливість і пропонує пройти до кабінету.

У кабінеті він сідає за свій стіл, а я — у крісло навпроти. Пару хвилин він переглядає документи, потім піднімає на мене погляд і каже:

— Ми вчасно доставили її до лікарні, і шанси, що дівчина виживе, становлять сімдесят відсотків.

— Зробіть так, щоб вони зросли до ста, — кажу спокійно, але твердо.

— Ми робимо все, що можемо, але здоров’я вашої…

— …дівчини, — уточнюю її статус, а заодно й свій.

— …залежить від її прагнення до життя, — головний лікар розуміє, що його слова мене ніяк не заспокоїли, і додає: — Але ми, звісно, докладаємо всіх зусиль, щоб вона прийшла до тями.

Лікар нервово ковтає, послаблює краватку, і я розумію, що в моїй присутності йому некомфортно. Мені байдуже, що він відчуває, головне — що зараз у його голові формуються правильні думки й висновки.

— Що з нею сталося? — мені потрібен лікарський висновок. Мої очі могли не все помітити, і я мушу знати, які травми отримала Скарлет.

— Слід від удавки на шиї та порізана вена свідчать про те, що на неї було скоєно замах. Судячи з усього, спочатку її намагалися задушити — про це говорить легка гематома на потилиці. Тільки я не розумію, навіщо було ще різати вену.

Зате я розумію. Її хотіли задушити, але коли я почав вриватися до кімнати, нападник злякався й порізав їй вену, думаючи, що я спочатку кинуся за ним, а коли повернуся — Скарлет уже буде мертва.

Мої долоні стискаються в кулаки від такої думки, але, на щастя, вбивця був дилетантом у своїй справі. Що ж, коло підозрюваних значно звужується.

Підводжуся й прямую до дверей. Коли переступаю поріг, лікар мене окликає, і я зупиняюся, але не обертаюся.

— Як головний лікар, я зобов’язаний повідомити про те, що сталося, в поліцію, — голос у нього тремтить, а я холодно посміхаюся.

— Як головний лікар, ви зобов’язані стежити за своїми пацієнтами й лікувати їх. Усе інше я беру на себе.

— Але ж…

— Ви хочете передчасно померти? — питаю, і мій голос піднімається на кілька октав.

— Ні.

— Тоді робіть те, що вам кажуть, і отримаєте щедрий конверт.

— Я вас зрозумів.

Лікарі такі передбачувані. Хоча… якщо в мене є можливість вирішити питання грошима — я його так і вирішую. До того ж зараз мені не потрібні проблеми з поліцією.

Вихожу з кабінету й прямую до палати своєї дорогоцінної Скарлет. Біля дверей зупиняюся, оглядаюся. Нічого підозрілого не помічаю й лише тоді заходжу всередину.

Мої очі одразу знаходять дівчину, а рука тягнеться до телефону й набирає номер людини, яку я збираюся попросити про допомогу.