Розділ 51

Еліас

Вихожу зі кімнати де ми зі Скарлет щойно з’ясовували стосунки, і йду в хол. З холу потрапляю до вітальні, що поєднана з кухнею, через що кімната здається більшою, і прямую на задній двір крізь панорамні двері. Не забуваю їх зачинити, щоб у разі чого побачити того, хто вийде з будинку.

Мені не хочеться, щоб Скарлет почула мою розмову. Принаймні не зараз. Я знаю, що не маю права приховувати ту інформацію, яку мені скаже мій друг-хакер, але водночас не хочу, щоб вона дізналася її раніше за мене.

Коли я слухав, що шановні дони говорили про мою королеву, у мені піднімалося стільки роздратування, що я мимоволі замислювався, звідки в мене його стільки. Коли я врятував Скарлет з дороги, то розумів, що вплутуюся в складну історію, повну таємниць і небезпек, але… навіть я не міг уявити, що все буде настільки. Настільки складно, заплутано й небезпечно.

— Чому не відповів одразу? — питає Рік, коли я йому набираю.

— Був зайнятий, — кажу просто.

— Втихомирював свою норовливу кішечку? — з веселістю в голосі висловлює свої здогадки, а я повертаюся обличчям до будинку й дивлюся на вікна спальні моєї кішечки.

— Ти вже встиг дізнатися те, про що я тебе просив? — не відповідаю на його питання, а ставлю своє.

Вранці, коли Скарлет люб’язно вигнала мене зі своєї спальні, я подзвонив Ріку й попросив хакера дізнатися все можливе про маму моєї дівчини. Чуття підказувало мені, що саме звідти тягнеться розгадка всієї історії.

Правда, я думав, що Ріку знадобиться більше часу на виконання завдання.

— Повір, це було не так складно, як ти собі уявляв, — моєму другові завжди подобалося мене дивувати.

Йду до альтанки й сідаю в крісло, розвернуте до будинку. Несвідомо знову знаходжу вікна кімнати Скарлет і дивлюся на них. У цьому будинку я можу довіряти лише собі й своїй кішечці.

— Розповідай.

— Я б хотів почати з найшокуючого моменту, але йдемо хронологічно, — будь-яку розповідь мій друг починає саме так. — Історію твоєї дівчини можна було б починати з самого народження, ось тільки все почалося набагато раніше.

Слухаючи Ріка, я уважно дивлюся на всі боки. Ніколи не можна втрачати пильність, особливо коли ти на чужій території.

— У дев’яносто третьому році мама Скарлет приїхала до Монреаля. Тоді мером міста був  Джейкоб Сміт. Попри те, що хлопець був занадто молодим для такої посади, він зміг виграти вибори й подавав великі надії. Саме до нього й влаштувалася Летиція. Джейкоб узяв її на посаду секретарки.

Початок розповіді сильно мене зацікавив, і я вже почав прикидувати подальший розвиток подій.

— Провівши детективне розслідування, я з’ясував, що Летиція пропрацювала в містера Сміта три роки, після чого її звільнили.

— Погано виконувала роботу?

— Ось тут і починається справжня «Санта-Барбара». Розшукавши кількох співробітників, я поговорив із ними. — Мені стало цікаво, як він зміг зв’язатися й знайти їх за такий короткий термін, але перебивати не став. — Уяви: Летиція працює в мера три роки, і за словами співробітників — він ніколи погано не відгукувався про її роботу. Навіть вони помічали педантичність і відповідальність у всіх справах, які він їй доручав. Але він усе ж її звільнив. Розумієш, до чого я веду?

Тепер мені було над чим подумати. Звісно, відповідь напрошувалася сама собою, але в неї я мало вірив. Якщо Скарлет і справді дочка мера, то виникає дуже багато питань. З іншого боку, чиновники не люблять позашлюбних спадкоємців. Вони можуть стати небезпечними, бо якщо про пригоди дізнається громадськість, у чиновника будуть проблеми.

Цю версію треба перевірити. Також не можна відкидати ідею, що її звільнили зовсім не через вагітність від мера, а, наприклад, за шпигунство. Летиція могла працювати на батька Домініка, а мер просто дізнався й викинув її.

— Це все? — довго розмовляти телефоном у мене немає часу, бо приїхавши в місто, ми зірвали плани тих, хто хотів, щоб Скарлет тут не було. Час і вороги працюють проти нас, тому ми мусимо діяти швидше й непомітніше.

— Не зовсім.

Мені навіть стало цікаво, що ще Рік міг дізнатися. У цій історії забагато таємниць і ще більше дірок.

— Через п’ять років Летиція виходить заміж за дона Рікардо. У нього вже був син від першого шлюбу, а в неї — дочка. — Значить, Скарлет було п’ять років, коли в неї з’явився зведений брат і вітчим. — Стосунки з падчеркою в дона були майже нормальними. Але ми всі розуміємо, що прийняти чужу дитину важко. А після смерті Летиції дон почав ставитися до неї холодно й жорстоко.

Такий різкий перепад ставлення міг говорити лише про одне — перед смертю Летиція могла сказати дону щось, що вплинуло на його ставлення до падчерки.

— Далі в житті Скарлет і дона не відбувається нічого примітного, але… Смерть дона здалася мені підозрілою, і я вирішив покопатися в ній.

— Знайшов щось варте уваги?

— Перед своєю смертю останнім, до кого заїжджав Рікардо, був дон Марко. — Такий поворот мене здивував. — Вони говорили понад годину, а після того машина дона вибухнула біля будинку Марко.

Більше Рік нічого цінного не розповів, і, давши йому ще пару вказівок, я відключився.

Що б Рікардо не сказав Марко перед смертю, це могло бути дуже важливим. Треба буде навідатися до нього й усе дізнатися. Я впевнений: Марко може розповісти багато чого, і це точно проллє світло на всю історію.

Підвівшись, я повільно рушаю до будинку, коли бачу, що в кімнаті Скарлет хтось ходить. Усередині все стискається, і це відчуття для мене таке… нове. Не довго думаючи, я кидаюся до будинку. Двері в спальню зачинені, але я чую приглушені крики Скарлет.

З усієї сили починаю вибивати двері, а коли ламаю їх, у спальні нікого немає, зате двері у ванну кімнату відчинені навстіж. Без роздумів влітаю туди й від побаченого в мене завмирає дихання.