Розділ 49

Скарлет

Еліас заїжджає на територію будинку брата — і я одразу починаю згадувати все, що зі мною тут відбувалося. В цьому будинку я рідко почувалася щасливою. Без присутності брата, до мене повертаються зовсім не радісні спогади.

Охорона пропускає нас одразу. Навіть сперечатися не доводиться. Недавнє викрадення і всі події, що трапилися за ті кілька днів, дуже сильно позначаються на моєму здоров’ї.

Вистачає лише однієї зустрічі з донами — і мені вже зараз хочеться залізти в джакузі, де вода завжди тепла або гаряча. Хочу змити з себе всі спогади про той жах, через який пройшла, щоб з новими силами кинутися в бій.

У будинку охорони немає. Брат ніколи не терпів її всередині, а після смерті батька скасував усі його правила.

— Гостьові спальні нагорі, обирай будь-яку, — кажу і зупиняюся біля кухонного острова.

Протягую руку до склянки й наливаю собі з прозорого графина трохи прохолодної води. Вона одразу освіжає мене й дарує трохи бадьорості.

Повертаюся до Еліаса, який стоїть і мовчить, наче монумент римського правителя. Піднімаю брову й питаю:

— Що?

— Ти справді думаєш, що після всього, що з нами сталося, я спатиму в іншій кімнаті?

Ох, всемогутні кіллери, дайте мені терпіння для цього владного чоловіка. 

— Так, я так думаю, — складаю руки на грудях. — З чого ти взагалі вирішив, що після однієї проведеної разом ночі я одразу погоджуся бути з тобою? Чи ти ніколи не чув про ніч без зобов’язань? — говорю тихо, але роздратування не приховую.

— Чув. І не раз так робив, — його спокійний голос, інтонація й невимушена поза... зараз дратують мене так сильно, що хочеться всіма можливими й неможливими способами позбутися цього набридливого до мурашок кіллера.

Чому всіх чоловіків так легко образити, а його — ні?

— То чому ти не можеш залишити мене в спокої? Чому на раді назвав мене своєю жінкою?! — намагаюся не випускати емоції назовні, але від втоми вони беруть гору.

— Тому що ти і є моєю жінкою, — і як завжди, на слові «моєю» він робить наголос і говорить владним тоном, від якого хочеться влаштувати побачення сковорідки і його світлої голівоньки.

— З чого ти взяв? — важко видихаю.

— Я вірю в долю. Що має статися — те станеться. 

Серйозно? Його зараз потягнуло на філософію? 

— Коли я побачив тебе в лісі, одразу відчув дивне тяжіння, якого в мене ніколи не було ні до однієї жінки. Спочатку я тобою захоплювався, а тепер упевнений, що тебе послала мені доля. А я ніколи не відпускаю свою долю.

Чим я провинила долю, що вона послала мені такого.... прилипучого кілера?

Але, стійте. Еліас щойно зізнався мені в почуттях? Справді?

Ні. Ні, ні, ні. Я в це не вірю. Не розумію, навіщо він це сказав. Не розумію, чого він хоче досягти… Я втомилася й більше не хочу з ним розмовляти.

— Роби, як хочеш, — я рушаю до дверей, що ведуть з кухні в коридор, а там уже дерев’яні сходи на другий поверх. — Можеш хоч біля дверей спати, але в свою кімнату я тебе не пущу.

Не встигаю зробити крок до сходів, як Еліас хапає мене за руку й притискає до стіни в коридорі.

— Ти що, зовсім з глузду з’їхав?! — не стримуючи роздратування, випалюю перше, що приходить в голову. — Ти, ненормальний збоченець!!! Відпусти мене негайно, інакше...

— Запам’ятай, Скарлет, — я ще ніколи не чула, щоб він говорив зі мною так строго, — я тобі не вірний пес, щоб спати біля твоїх дверей, а відданий вовк. Я спатиму тільки зі своєю жінкою — навіть тоді, коли її все дратує через навалені труднощі. Ти мене зрозуміла?

Відвертаю обличчя, дивлюся на сходи й роблю вигляд, що повністю ігнорую його слова. Його дотики — навіть коли він просто тримає мої руки над моєю головою — заспокоюють вихор в середині мене й знімають втому.

Еліаса не зупиняє навіть те, що я його ігнорую. Його пальці лягають мені на підборіддя, і хоч як я опираюся, він повільно повертає моє обличчя до себе.

Вираз обличчя роздратований, але це додає йому особливої харизми, від якої я тануть. Ніколи не думала, що чоловіки з таким суворим виразом обличчя можуть доводити моє тіло до стану «не можу терпіти».

— Ти. Мене. Зрозуміла? — говорить кіллер, роблячи особливий наголос на кожному слові.

— Зрозуміла, — кажу без особливої ніжності й для театральності закочую очі аж до мізків.

Не встигаю зреагувати, як губи Еліаса накривають мої й починають вимогливо цілувати. У мене перехоплює подих, стає важко дихати, я намагаюся відштовхнути чоловіка, бо думаю, що задихнуся, але на щастя всім відомим кіллерам — Еліас відсторонюється, і я, важко дихаючи, намагаюся повернути собі здатність жити. Довго насолоджуватися повітрям він мені не дає й цілує знову.

Мені здається, що цим поцілунком він хоче показати, наскільки я його, що я навіть не можу відштовхнути його від себе. Хоча можна було б спробувати вдарити чоловіка по його гідності, але я раптом хочу забути про такий варіант.

Після кількох вимогливих поцілунків я сама втягуюся й намагаюся перехопити ініціативу, сповільнити темп до більш чутливого, але чоловік не дає мені такої можливості.

Я почуваюся переможеною, від чого злюся, а внизу живота все приємно тягне, і я стогну в поцілунок. Мені хочеться піти далі, хочеться відчути його шкіру до своєї, хочеться втонути в пристрасному танці тіл. Навіть попри те, що всередині моя кішечка біситься від поразки, я зараз хочу її придушити.

У мене стервозний характер, язик гострий немов скальпель, і я цього не заперечую. Я ж Скарлет — дівчина, яка навчилася виживати в цьому жорстокому світі, і безжальна кіллерка, яка готова вбити будь-кого за гроші.

Я не свята й не невинна, але те, що Еліас досі не покинув мене, змушує задуматися… Може, я не така вже й погана, як думаю? Може, у мене таки є шанс на маленьке щастя?

Еліас підхоплює мене на руки, я обхоплюю ногами його торс, а руками чіпляюся за його голову. У такій позі я трохи вища за владного кіллера, і йому доводиться трохи задирати голову, щоб продовжити поцілунок.