Розділ 46

Скарлет

— Та як тобі сказати, Вінченцо, — роблю вигляд, ніби знімаю порошинку з колін, — якісь недоброзичливі ідіоти вирішили подарувати мені путівку в ліс, тільки забули мене спитати й не сказали, що це буде не відпочинок, а гра на виживання.

— Ці казочки розповідатимеш іншим! — Марко різко встає і спирається руками на стіл. — Просто визнай, що ніхто тебе не викрадав. Усе це був лише спектакль з твоєю участю, а тепер, коли Домінік у комі, ти повернулася лише для того, щоб сісти в крісло брата й правити його територіями!!!

Ну, гадаю, ви самі зрозуміли, що жоден із донів мене не шанує. Я вже звикла до всіх образливих слів, які тільки могли сказати на мою адресу. Якби була моя воля, я б сюди взагалі не приїжджала, але заради брата…

Заради нього я готова терпіти всі ці приниження, бо хочу дізнатися правду. Хочу дізнатися, хто насмілився підняти на нього руку, а потім поїду кудись подалі.

Цікаво, якби я попросила Еліаса поїхати зі мною, він би погодився? Бррр… Від нього взагалі треба позбутися. Чому я взагалі про нього подумала? Жах якийсь.

— Що мовчиш? — Наскільки ж самозадоволено виглядав дон у цю мить. — Язичок проковтнула?

— Тобі ж найкраще знати, Марко, якою силою володіє мій язик, — даремно він на мене так накинувся. — Я лише словами можу довести людину до сказу. Тож раджу тобі сісти на стілець і не розсипатися безпідставними звинуваченнями.

А щоб остаточно вивести його з себе, я ще й мило посміхаюся йому. Хочу навіть послати йому повітряний поцілунок, але, глянувши на вираз обличчя Еліаса, передумала. Мені вистачає і чотирьох спопеляючих поглядів. 

— А я бачу, ти забула своє місце? — Дон Марко хоч і сідає, але голос його стає тихішим і набуває загрозливих ноток.

Я його не боюся, бо поки ми сидимо в цьому кабінеті, він нічого мені не зробить. А якщо й спробує — отримає жорстку відсіч.

— Що ж, давай я тобі нагадаю. — Його посмішка вже просто дратує. — Ти — дочка бродяги, який кинув твою матір. Ти — лише зведена сестра могутнього дона, з яким у тебе навіть немає кровних зв’язків, а твоя мати…

— Тільки-но спробуй сказати хоч одне погане слово на її адресу — і я відріжу тобі твій брудний язик. — Мої слова звучать як загроза, і попри всю злість, що вирує в моїй душі, я намагаюся тримати обличчя й самовладання.

Ніхто не має права обливати брудом ім’я моєї мами. Я ніколи і нікому не дозволю погано про неї говорити. Навіть у школі билася, коли про неї казали гидоту. Хай мій батько пішов від неї й кинув нас, але вона працювала день і ніч, щоб дати мені гідне життя. І заради такого вчинку, я буду стояти насмерть за її ім'я. Завжди стоятиму.

— Безрідна дівчисько уявила себе сміливою й рівною мені?! Та хто ти така?!

— Закрий свого рота, Пухирю.

— Досить! — втручається головний дон, вдаряючи долонею по столу. — Ти, — він поглянув на мене, — не маєш права розкидатися погрозами на нашу адресу. Ти мусиш нам ноги лизати за те, що ми взагалі пустили тебе сюди й терпимо твою присутність. Не забувай: для нас ти ніхто, і становище Домініка тебе ніяк не врятує.

Не дочекаєтеся! Та я краще помру, ніж встану перед ними на коліна! Покидьки драні. 

— Дякую, що нагадали мені моє місце. — кажу спокійно і сідаю на стілець. Складаю руки на грудях, а свою репліку просякую всім сарказмом, на який тільки здатна.

— А тепер давайте продовжимо обговорювати тему нашого зібрання, а саме: що ми робитимемо з територіями Домініка, поки він у комі? — Головний дон обводить поглядом усіх присутніх і не забуває нагородити мене презирливим поглядом.

— Раз Скарлет повернулася в місто, то очевидно, що бізнесом і територіями має керувати вона. — Пропозиція Алессандро стає несподіванкою не тільки для мене. Дехто (а саме дон Марко) поглянув на нього так, ніби той був їхнім найлютішим ворогом, а не однодумцем.

Люди називають його другим поколінням мафії, бо старі традиції він любить ламати з посмішкою. Не дивно, що саме мою кандидатуру він запропонував, адже за все покоління мафії Монреаля статус дона не мала жодна жінка.

— Пустити безрідну в бізнес? — уточнює Пухир. — Я проти.

Хто б сумнівався.

Від його слів мої очі ледь не вилізли на лоба. Мабуть, увесь сенс життя Марко полягає в одній-єдиній меті — загнати мене в труну. Але ми всі розуміємо: він швидше лусне від злості, ніж досягне своєї цілі.

Такі як я навчаються виживати в лютому світі мафії, бо без цього — тебе з'їдять і навіть кістками не подавитимуться.

— І спочатку нам треба дізнатися, де це відроддя було весь час, поки Домінік ганяв людей по місту й шукав її.

— Зі мною. — лунає голос над головою, і я вже уявляю, хто вирішив встрягти своїми п’ятьма копійками в нашу «милу» розмову.

Поливилася на кіллера, і побачила обличчя, що випромінювало холодну суворість. Його голос був настільки спокійним і холодним, що мені захотілося обійняти себе за плечі.

— А ти хто? — Марко не привітний і грубий.

— Той, хто вкладає спати назавжди. — Одна його рука лягає мені на плече — це був безмовний жест, що показує: я його. — Працюю вночі, і моє прізвисько промовляють тихіше, ніж шепіт у темряві. — По моїй спині пробігаються мурашки. — Я, як морфін, тільки дію вічно, і мій ефект не можна скасувати.

Морфей?