Розділ 35

Скарлет

До міста ми дісталися без пригод. Мені сподобалося спілкуватися з Томом, і від нього я дізналася багато нових деталей про різні автомобілі. Еліас майже всю дорогу мовчав, а коли я зустрічалася з ним поглядом, то бачила в ньому роздратування. Мені подобалося його дратувати, адже моє самолюбство тішилося від того, що чоловік мене ревнує. 

Том висадив нас біля міської мерії, а сам поїхав у справах. Лорда разом з нами не захотіли пускати в білу будівлю, і тому, я пішла одна. На вході мене перевірили металошукачем, й тільки тоді впустили. 

Піднявшись на потрібний мені поверх, я підійшла до секретарки тітки, яка сиділа в холі, перед входом в її кабінет. 

— Що ви хотіли? — в голосі секретарки чулася беземоційність, і вона навіть не підняла на мене погляду. Знаєте, таке дуже дратує, і такою поведінкою вона показує свою неповагу до мене. А я люблю, коли мене поважають.  

— Я прийшла до меру. — Схрещую руки на грудях і не відводду від неї погляду. 

— Вона зараз зайнята, приходьте завтра. — Каже, не відволікаючись від заповнення паперів. 

— Передайте їй, що до неї прийшла її племінниця. Я впевнена, що вона зможе мене прийняти. — Наполягаю на своєму, хоча можу просто розвернутися і сама увійти в її кабінет. 

— Дівчино! — гримить на мене і, нарешті, знайшла час підняти на мене свій погляд. — Я ж сказала вам: приходьте завтра. Сьогодні вона нікого не приймає і зайнята!

— Чим же це? — підіймаю брову.

Ця руда дамочка починає мене дратувати, тож я стримуюся з останніх сил, щоб не плюнути на неї і не увійти до кабінету. 

— Розмовляє зі своїм помічником. — Дівчина одразу розуміє, що проговорилася, і хмуриться, як снігова хмара. — Слухайте, я вам сказала приходити завтра? — з серйозним виразом обличчям, я ствердно киваю. — Так і приходьте завтра! 

Ігнорування моєї особи я ще можу стерпіти, а ось крики на мою адресу — ні. Розвернувшись, я прямую до дверей кабінету мера. Секретарка кричить мені вслід, а потім біжить в надії зупинити, але було вже пізно. 

Я, з властивою мені рішучістю, різко відкриваю двері. Помічник тітки, що стояв біля столу, і тітка, що сиділа за ним, переводять на мене свої погляди. В очах помічника застигає здивування, а Клариса розплющує очі так широко, як тільки може, а її рука тягнеться до серця. Обидва були здивовані, і я розуміла чому.