Розділ 32

Скарлет

— Нічого непристойного, це точно.

— Тобто, спати в одному ліжку з малознайомою жінкою ти вважаєш за норму? Та ти... ти... Ти навіть мене не запитав!!! — Вдаряю кулаками по матрацу.

— Вибач. — Вибачає він, але це більше схоже на послугу. — Ти б хотіла зі мною поспати?

— НІ!!! — Відповідаю швидко і навіть не приховую свого роздратування.

— Чудово. — Погоджується, а я ошелешена.

Своєю сильною рукою чоловік кладе мене на матрац і притягує до себе. Я відразу відчуваю його мужнє тіло і на мить завмираю. На відміну від мене, він у спортивних штанах і футболці.

Роздратування накриває мене новою хвилею, і я починаю брикатися. Намагаюся зіштовхнути його з ліжка, але він більший за мене і в мене нічого не виходить. Я своїми ногами б’ю його ноги, а руками б’ю по грудях.

У якийсь момент його руки хапають мої, а важке тіло нависає, вдавлюючи в матрац. Його дії збентежують мене, і я припиняю смикатися. Замість цього ми дивимося один одному в очі. Світ для мене зупиняється, і тільки моє нерівне дихання та потріскування дров у печі порушують тишу.

— Ми будемо спати разом, хочеш ти цього чи ні, — твердо шепоче він, і від цього по моїй спині проходять мурашки.

Тільки зараз я розумію, наскільки нерівні наші сили та наскільки небезпечна ця людина. Еліас знає ліс, коли у мене цих знань нуль. Він сильніший за мене, але ніколи не робив мені боляче, хоча у нього не раз була така можливість.

— Чому? — І питання більше схоже на благання. Зараз я відчуваю, що щось всередині мене ламається. — Чому ти це робиш?

Я не дивлюся йому в очі, не можу. Всі, кого я зустрічала на своєму шляху, чекають моменту, щоб заподіяти мені біль, і завжди заподіюють. Еліас же жодного разу цього не зробив, він може віддати мене переслідувачам і позбутися мене, але чомусь цього не зробив. І я не розумію чому.

— Моя норовлива левиця боїться лісу. — Його руки відпускають мої, але одна — сперлася біля голови, а друга — м’яко стискає моє підборіддя. — А якщо ти цієї ночі не зможеш поспати, завтра у тебе не буде сил на перестрілки й погоні. Ти можеш постраждати, а я хочу бачити поруч із собою сильну і впевнену в собі дівчину.

У його словах є турбота, але я лише хмикаю. Не можу повірити в те, що він говорить. Єдине, що змінюється — страх зовсім покидає мене і я вже не боюся.

— Ти мені не віриш?

— Я вже давно нікому не вірю. — І в цей момент, я лякаюся своїх же слів. Так, я йому не вірю, але я не хочу його образити. Еліас добрий до мене, але минуле занадто сильно вкоренилося, щоб побороти його кількома словами.

Тримаючи моє підборіддя, рука чоловіка підіймає його, змушуючи подивитися на нього. Його крижані очі дивляться на мене з рішучістю, але я не знаходжу в них ні краплі образи. Це дивує мене. Знаючи свій гострий язичок, я давно прийняла той факт, що на більшість моїх слів всі чоловіки ображаються.

— Запам’ятай раз і назавжди: ти можеш не вірити кому завгодно, але мені — повинна довіряти. Я жодного разу не заподіяв тобі зла і ніколи собі цього не дозволю. Але ти маєш вбити собі в голову одну просту істину: ти можеш довіряти мені.

І як до нього донести, що я боюся знову довіритися? Боюся відкритися, бо не хочу знову плакати в подушку й шукати в собі недосконалість.

— Зрозуміла? — Запитав він, і його погляд став чіпким, ніби від моєї відповіді залежало щось більше, ніж просто слово.

Мені вистачило сил лише кивнути. Чому, коли Еліас поруч, мені раптом стає спокійно? А разом зі спокоєм приходить і сон. Я солодко позіхнула, навіть не встигнувши прикрити рот рукою.

Погляд чоловіка потеплішав, і на його губах з’явилася м’яка посмішка. Він ліг поруч зі мною, притягнувши ближче так, що мій ніс уперся йому в груди. Напевно, його це не надто бентежило, хоча я відчула, як щоки заливає жар. Добре, що в кімнаті темно — інакше я б уже згоріла від сорому.

Еліас розправив ковдру, вкрив мене по самі плечі, а собі натягнув лише до грудей. Я довго боролася з одним маленьким бажанням, яке вперто не відпускало, і зрештою — наважилася.

Витягнула руку — тонку, трохи засмаглу — і обережно поклала її йому на груди. Еліас не сказав ані слова, і я, зібравшись із духом, підтягнула руку ближче, дозволивши собі обійняти його.

Рука чоловіка тим часом опустилася мені на талію, під ковдру, але я не заперечувала. У цю мить між нами була дивна, спокійна рівновага. Моя рука на його грудях, його — на моїй талії. Майже домашня ідилія.

Минуле, звісно, шепотіло свої отруйні слова — про біль, обман і втрати, — але мені було тепло. І вперше за довгий час я нічого не боялася.