Розділ 28

Скарлет

Всередині мене все тремтить. Я ніколи не брала участі в таких смертельних перегонах, а тут все як у кіно. Зовні я залишаюся спокійною, і тільки в очах палає легкий страх. На відміну від мене, Еліас зберігає повний спокій.

Чоловік різко повертає кермо вліво, а я вдаряюся головою об скло. Не очікувала такого, отже не готуюся. Руку кладу на ручку дверей і міцно в неї вчеплюся. З траси ми з'їжджаємо на лісову стежку, де починається нерівна дорога. Переслідувачі навіть не думають відставати, і це починає мене дратувати.

Невже, я їм так потрібна, що вони готові попрощатися зі своїм життям? Щось підказує мені, що почуття самозбереження у них повністю відсутнє.

Стрілянина з автомата припиняється, а наша машина починає поступово зменшувати швидкість. Невже вони змогли кудись потрапити? Потрібно якомога швидше розкручувати свої розумові процеси, поки нас тут не перестріляли.

— Чому ми сповільнюємося? — повертаюся до кілера і ставлю питання, яке мене цікавить.

— Нам прострелили шини. — Каже коротко, а в моє серце закрадається страх. Я не хочу знову опинитися в лапах цих нелюдів, які викрали мене і катували. — Скарлет, візьми сумки з речами. Лорд, — собака відразу дивиться на господаря і чекає команди, — за мною.

Машина зупиняється. Різко відчинивши двері, ми вибігаємо з неї й кидаємося бігти в ліс. Свою сумку Еліас відразу забирає у мене з рук, полегшуючи біг. Я чую, як люди, що переслідують нас, кричать. Напевно, найголовніший ще не сказав організатору, що я зуміла втекти й тому біситься від того, що ніяк не вдається мене знову зловити.

Добираючись до неглибокого яру, ми спускаємося в нього і ховаємося за ними. Я сперлася руками на коліна і намагаюся вирівняти дихання, хоча це більше схоже на судомне пихкання з відкритим ротом. Зараз я відчуваю себе втомленою собакою, яка пробігла не один кілометр.

Буду чесною — бігати по лісах це не мій профіль. Я завжди працюю в містах, там треба знати карту міста і сховатися буде легко, а тут... Завтра мої ноги будуть боліти.

— Лорд, — собака, що сидить біля ніг господаря, підводить на нього морду. — Шукати Фелікса.

Пес відразу кидається в ліс, а я з подивом дивлюся вслід Лорду. Коли він зникає, я переводжу погляд на стоячого поруч кілера. Він навіть не задихався, поки біг.

— Що за Фелікс? — питаю і повільно випрямляюся.