Розділ 25

Еліас

— Як же мені віддячити тобі за таку ласкавість?

Її рука лягає мені на груди, саме туди, де чітко чути биття мого серця. Стаючи навшпиньки, вона тягнеться до мого обличчя, а саме до губ. Я вже сподіваюся, що Колібрі мене поцілує, але всі подальші бажання розбиваються об лід.

— Приготуй машину, не забудь взяти Лорда і гроші. А я поки зберу твої речі. — ласкаво шепоче мені в губи.

Не минає й хвилини, як вона відсторонюється і повертається до шафи. Бере ще одну сумку й починає складати мої речі. Зараз вона виглядає ще більш бажаною, ніж раніше.

Знаєте, я ніколи не уявляю жінку у своєму домі, а тим більше таку, що дбайливо складає мої речі. Але як би дивно й банально це не звучало, саме Скарлет, виглядає правильно поруч зі мною.

Дівчиною вона є сміливою, веселою і з вогником. Такою, що може запалити не тільки себе, але й тих, хто стоїть поруч із нею. Дивлячись на неї, навіть не здогадуєшся, що ця дівчина може вчинити таке, на що не здатен кожен чоловік.

Нефритові очі відбивають спокій душі. Рівна й у міру засмагла шкіра надає її зовнішності царственості. Біляві пасма волосся красиво обрамляють кругле личко, роблячи її зовнішність трохи ляльковою.

І як так вийшло, що ця дівчина з левовою зовнішністю заполонила мій розум? Чи можу я претендувати на цей діамант? Звичайно. Поруч із гідною дівчиною має бути не менш гідний чоловік. Рівний своїй дамі або вищий за гідністю.

— Еліас, якщо ти не перестанеш на мене дивитися, то у нас буде ще одна перестрілка. — Ще одна її перевага в тому, що вона відчуває мій погляд.

— Боїшся? — Ну як я можу не підколоти її, коли Колібрі з такою прискіпливістю складає мені сумку з моїми речами, ніби сканує.

— Ні, але зустрічатися з ними знову, не входить у мої плани.

Твердість у її голосі говорить набагато більше. Вона намагається сконцентруватися на речах, але, бувши людиною з досвідом, я розумію багато чого. Та зустріч, залишила на її підсвідомості величезний слід. Навіть найсміливіші й найбезстрашніші люди не можуть завжди бути сильними.

— Коли збереш речі, виходь на вулицю, я чекатиму тебе там. — Вона не відповідає, але мені це не потрібно.

Виходжу зі спальні й прямую вниз. Лорд у цей момент розслаблено лежить на дивані, але, побачивши мене, відразу підходить. Присідаю перед ним навпочіпки й починаю гладити пса по голові.

— Ну що, дружок, пора нам покидати насиджене місце.

— Гав... — і в цьому гавкоті немає ніякого суму. Мені здається, що Лорд не проти поїхати в нову подорож, тим більше що куди-небудь, я беру його дуже рідко.

— Ну, пішли тоді виводити машину. — Перш ніж я встигаю підвестися, він зривається з місця і біжить до дверей.

Повітря на вулиці свіже, але таке прохолодне, що мимоволі відчуваєш наростальну небезпеку. У мене складається передчуття, що наша пригода тільки починається. Щось усередині підказує мені, що це буде настільки ж небезпечно, як і цікаво.

Як би банально це не звучало, але я закохався в Колібрі. Нехай не з першого разу, з першого я її пожалів, але з третього точно.

Ніколи не думав, що якась незнайомка зможе заволодіти моїм розумом, навіть не підозрюючи про це. Колібрі. Саме так звуть ту, що є моєю, починаючи з цього дня і до останнього моменту мого життя.