Розділ 23

Еліас

Ця Колібрі скоро доведе мене до того, що в один прекрасний момент я не витримую і покажу їй, хто в цьому будинку господар. Хоча, перед цим, я обов'язково по хвалію її, адже вона змогла зняти двох бандитів.

У моїй спальні, яка останнім часом стає місцем проживання дівчини з левовою зовнішністю, я бачу вельми цікаву картину. Та яку там цікаву, те, що я бачу, захоплює всю мою увагу повністю.

Я дозволяю собі трохи поспостерігати за тим, як моя гостя потрошить мій гардероб. Вибирає речі за своїм розміром і смаком. Я віддаю перевагу коричневим, сірим і трохи чорним речам, але Колібрі активно зазіхає саме на коричневу частину мого гардероба.

Але знаєте, мене не так сильно цікавлять речі, які вона складає в одну з моїх сумок — мені більше подобаються її види ззаду. Край мого светра, що на ній, встигає трохи задертися і відкриває вид на витончену талію.

Її стегна повільно рухаються за нею, і це занадто привабливо, щоб просто стояти та дивитися. Знали б ви, як сильно я стриму. себе, щоб не дозволити моїм рукам осісти на її талії й тримати. Не впевнений, що все може закінчитися лише руками на талії, але це вже питання другорядне.

— Досить на мене витріщатися, — промовляє вона, але навіть не обертається. Замість цього вона критично оглядає один з моїх светрів.

— Колібрі, витріщаються тільки хлопці, у яких молоко на губах ще не обсохло. А я дивлюся, як одна мила пташка краде мій гардероб. — Дівчина переводить на мене свій погляд на мене, а її брови сходяться на переніссі.

— Якщо ти не помітив, то у мене є ім'я, і я його тобі називаю. Так що досить називати мене так. — О, моя пташка злиться. Думаю, буде справедливо її трохи позлити. Принаймні вона цього заслуговує.

— Як скажеш, Колібрі. — Тримаючи в руках светр, дівчина від злості стискає його. Тільки після того, як вона важко видихає, дівчина зважується подивитися на мене.

— Еліас, у тебе проблеми зі слухом? — крізь зуби, але з посмішкою, питає вона мене.

— А у тебе проблеми з самоконтролем? — нагадую про недавній інцидент.

Обличчя дівчини миттєво розслабляється, а погляд стає якимось втомленим. Вона оглядає кімнату, дивиться на речі, які склала в сумку, присідає і закриває її.

— Я візьму у тебе кілька речей і попрошу тебе дати мені гроші, — встає і повільно переводить погляд на мене.

— Гроші? — перепитую я. Невже вона думає просто піти? Мабуть, Колібрі навіть не здогадується, що я не маю наміру її відпускати.

— Пару тисяч доларів. — Видно, Скарлет ніколи не просить грошей. Те, як вона тримає руки, як не зовсім впевнено говорить і не дивиться на мене — не зрозуміти цього може тільки дурень. — Даси? — і в її нефритових очах стільки невпевненості та благання, що проти моєї волі у мене всередині щось стискається і з'являється бажання обійняти цю крихітку.

— Ні. — кажу твердо, і дівчина розгублюється. Можу сказати більше, вона ще сильніше знічується. — Тому що я їду з тобою і допомагаю в усьому.

— Еліас, ти не зобов'язаний мені допомагати. Це моя гра — не твоя. — Її слова щирі. Дівчина і справді не хоче, щоб я втручався. Невже, вона переймається через мою безпеку? 

— Я взяв участь у твоїй грі, коли привіз тебе до себе додому. Тепер, ми обоє в грі, і якщо хочемо виграти та залишитися живими, то повинні діяти разом.

Підійшовши до неї, я беру її за підборіддя і змушую подивитися на мене. На хвилину мені здається, що в її очах блищить сльоза. Ніколи не думав, що буду допомагати дівчині в її місії — зазвичай це роблять вони. Хоча більшість з них ніколи про це й не здогадаються.