Розділ 22

Скарлет

Я дістаю з-за пояса пістолет і направляю на нього. Так, іноді мої інстинкти працюють швидше, ніж мозок, але так буває не завжди.

— Колібрі, ти що, нюх втратила? — крізь зуби питає мене знайомий кілер, а мене охоплює роздратування. 

Якщо йому так подобається давати людям прізвиська, то чому він не може називати мене левицею? Чому називає цією ненависною для мене пташкою?

Я швидко ховаю пістолет за пояс.

— З чого б це раптом? — хмурюся і навіть не шкодую про те, що його прогнала. Будемо думати, що це я так помстилася йому за прізвисько.

— Та тому, що нормальні дівчата не б'ють чоловіків з порога. — шипить. 

— Ну вибачте, я ж не думала, що ви будете за дверима. Я взагалі-то кілер, а не екстрасенс, щоб знати все наперед.

— Ти, наступного разу подумай, перш ніж ногами махати, а то у мене таке передчуття, що скоро одна білява леді буде мені масаж робити.  — його хитра посмішка дратує ще більше, від чого, бажання вдарити його ще раз в те, дуже чутливе місце, тихенько бореться зі здоровим глуздом і адекватністю.
Я дуже чітко розумію його натяк і без розшифровки, і краще, нехай він закриє свій рот, поки не постраждав за свої слова.

— Ось і чудово. — привітно посміхаюся і додаю дещо глузливе: — Наймеш собі біляву дівчину, яка з обожнюванням робитиме тобі масажі, і почнеш жити у своє задоволення. Принаймні, твої гонорари тобі це можуть дозволити.

З гордо піднятою головою я заходжу в будинок. Обходжу в'ялого на підлозі кілера і йду в бік сходів, але коли моя рука лягає на бильця, я зупиняюся і, повернувшись, кажу:

— Давай, підіймайся з підлоги і йди в спальню.

— Хочеш принести мені там свої найглибші вибачення? — я лише хмикаю.

— Найглибші вибачення тобі принесуть люди, які вже скоро будуть тут. Тож, якщо плануєш залишитися живим, то раджу тобі звалювати звідси.

На подальші розмови у мене часу немає, і я починаю підійматися нагору. Думаю, Еліас не буде проти, якщо я позичу у нього пару речей і візьму гроші в борг.