Розділ 20

Скарлет

— Бачу, що похід до бару не тільки допоміг розвіятися, але й підштовхнув до нових пригод, — спокійно зауважує Еліас, після того, як я розповідаю йому про свою історію. Звичайно, я розповіла йому не все, лише найважливіші моменти.

— Пригоди? — питаю, адже мені так не здається. Той вечір ніяк не можна назвати пригодою. — Швидше доля вирішила направити мене туди, щоб я дізналася про підготовлення замаху на брата.

Ми сидимо на терасі заднього двору і дивимося, як граються наші собаки. Хвойний ліс шумить від подиху вітру, ніби шепіт, готовий затягнути у свої володіння.

— Але знаєш... — починаю, але відразу стримую себе. Чи варто говорити йому те, що я хочу? Чи варто довіряти? — Я навіть рада, що вирішила піти туди. Не піди я туди, хто знає, як би далі повернулася вся та історія.

— Тобто, викрадення і тортури тебе не налякали, і ти б не була проти все ще раз повторити? — дивиться на мене, а на його обличчі відбивається здивування і нерозуміння, а я замислююся.

— Нехай це звучить дурно, але так. Я б все повторила. — посмішку змінює серйозне обличчя, і я ловлю себе на думці, що, бувши серйозним, цей чоловік стає привабливішим. — «Запобігання вбивству однієї з найважливіших осіб у мафії Монреаля. Невідомий встановив новий рекорд на дальність пострілу», — цитую заголовок однієї з газет. Тоді, про мій тріумф говорив весь Квебек, але лише одиниці знають, що це була саме я.

— Твоя робота. — відразу зметикує він, і в мені спливає гордість за свою особу.

Як зрозуміти, що кілер хороший? Якщо ти назвеш справу, і інший кілер відразу згадає її, то ти знаменитий у своїх колах. А якщо знаменитий, то підвищується твоя кваліфікація і гонорари за твої послуги.

— Як ти про це дізналася?

— Виконувала одне з чергових завдань і підслухала телефонну розмову своєї жертви. — Я розпливаюся в гордо задоволеній посмішці. Все-таки цей тріумф я ніколи не забуду. — Довелося подарувати йому кілька додаткових годин життя і дізнатися всі мерзенні плани. — Переводжу на нього погляд і, не приховуючи свого погляду милуюся його серйозним обличчям.

Еліас не обертається, але це навіть добре, не псує мені гарні краєвиди.

— Ще ніколи я не зустрічаю такої кровожерливої дівчини.

Я лише театрально закочую очі. Цей чоловік просто не може похвалити мене або визнати мій тріумф, йому неодмінно потрібно вставити своє зауваження. В цей момент, до нас підбігають собаки. Айза відразу підходить до мене і кладе свою мордочку мені на коліна. Я починаю гладити її по мордочці й між вушками.

Саме в цей момент я згадую про брата. Я можу тільки уявити, як він за мене хвилюється. Потрібно надіслати йому записку, повідомити, що зі мною все добре і попередити про можливу небезпеку.
Але раптом обидві собаки підіймають вуха і морди вгору. Така поведінка може означати тільки одне: на територію хтось приїхав. У той же момент ми обоє чуємо сигнал автомобіля.

— Ти на когось чекаєш? — запитую я, не перестаючи гладити Айзу.

— Ні. Невже до нас приперлися несподівані гості? — питає він мене, і я не розумію — Еліас прикидається чи справді чекає відповіді.

Підвівшись з плетеного крісла, чоловік прямує до тих дверей, що ведуть на передній двір. Я ж встаю з крісла і заходжу до вітальні. Там знаходжу аркуш паперу, скотч і ручку. Коротко і швидко пишу записку братові, у якій двома словами розповідаю, що зі мною трапилося і куди я поділася, а також попереджаю бути обережним.

Записку йому віднесе Айза, а скотч врятує від води та бруду. Телефон брата можуть прослуховувати, а мені не хочеться ділитися своїми подальшими планами з ворогами.

Засовую послання в маленьку кишеньку, що всередині нашийника, і на прощання цілую свою дівчинку в маківку морди.

— Знайди Дома і передай йому записку, — шепочу на вушко і з сумом відходжу від собаки.

Айза дивиться на мене доти, доки не пролунає постріл. Після цього вона ховається в проході, що веде на задній двір. Я подумки бажаю їй удачі, а далі йду допомагати Еліасу. 

Нам вже час залишати його будинок.