Розділ 21

Як тільки я переконуюся, що Айза втекла, то вирішую піти та допомогти своєму герою. Беру з журнального столика пістолет і стаю повільно, з особливою обережністю пробиратися до заштореного вікна.

Виглянувши з-за штор, я бачу джип темного кольору і кілька людей. Вони стріляють у бік вхідних дверей. Скориставшись моментом, я тихо відкриваю вікно і з властивою мені влучністю прицілююся одному бандиту в голову, після чого видихаю і спускаю курок.

Той відразу падає на траву, а я ховаюся за закритою шторою, притулившись до стіни. Коли я хочу ще раз виглянути, то низка пострілів летить у моє вікно. Я в той же момент трохи відходжу, щоб мене не зачепили осколки.

Коли постріли стихли, я одразу кидаюся бігти до виходу, що веде на задній двір. Обходжу будинок і стаю біля кута. Вони точно не очікують, що я почну стріляти тут.

Постріли розсіюють колишню тишу, але зараз вони не такі агресивні й з перепочинком. Скориставшись тим моментом, коли все навколо стихає, я виглядаю з-за рогу і влучаю в спину ще одному противнику.

«Двоє зняті, троє залишилися», — промовляю сама до себе. Постріли в мою сторону не послідували, а значить — вони або мене не помітили, або чекають.

Ризикувати своєю королівською особою я не маю наміру і такі хитрощі вивчила ще в підлітковому віці. Брат часто водив мене на стрільбище, де майстри своєї справи і я грали в перестрілки, але замість куль була фарба.

Знову чую стрілянину і цього разу мені здається, що Еліас зміг зняти двох. Не встигаю виглянути, як чую звук мотора і тертя коліс на мокрій землі та листі.

Коли я зважуюся виглянути із-за рогу будинку, то не бачу нічого, крім безжиттєвих тіл і порожньої галявини. Вийшовши зі свого «укриття», я повільно починаю крастися до будинку. Крокую так безшумно, що мене можна порівняти з левицею.

Чому з нею? По-перше, у мене типовий зовнішній вигляд саме цієї тварини, але ось родимки у вигляді колібрі псує весь мій імідж, ніколи її не любила. І по-друге, я завжди роблю все тихо.

Проходячи повз людей, я впізнаю обличчя одного з тих, того хто мене викрав. У голові одразу спливають спогади про обшарпану кімнату, крики з нецензурною лексикою, яку я не збираюся повторювати, але що найстрашніше — тортури.

Знаєте, мені просто пощастило, що я змогла втекти. Пощастило, що матінка доля послала мені на допомогу такого своєрідного кілера, як Еліас.

А може, наша зустріч не була випадковістю, і вона несе набагато більше, ніж я думаю? Обов'язково подумаю над цим вдома, лежачи на дивані й насолоджуючись усіма благами цивілізації.

Відкривши двері, переді мною з'являється Еліас. Від несподіванки мої інстинкти вмикаються раніше за мозок і я, заряджаю лівою ногою йому в коліно. Той падає на підлогу, майже біля сходів що ведуть на другий поверх і  щось нерозбірливе мурмотить.