Розділ 18

— Я ж пропонував поговорити про все за чашкою чаю. Бо сік закінчився, і не без твоєї участі. — Відповідає Еліас, все ще сидячи прив’язаним.

— Так, але, бачиш, у чому заковика. — Ще один шматочок м’якого сирника відправляється в мій ротик.
Перед тим як відповісти, я задоволено закочую очі. Хрустка скоринка, в міру солодкий сир і просто бомбічний фруктовий соус роблять мій день. Так смачно, що я ледь стримуюся, щоб не засунути їх усі одразу в рот.

— Після тієї фрази, де фігурує сік, у мою душу закралися такі сумніви, що я просто не могла вчинити інакше. — мій голос стає настільки невинним, що внутрішньо я сама собі дивуюся. — Що ще залишалося робити такій тендітній дівчині, як я? — ставлю тарілочку на журнальний столик і поправляю своє розпущене волосся. — Тільки забезпечити свою безпеку.

— Чомусь я не бачу тут тендітної дівчини? — чоловік оглядає кімнату, удаючи, що когось шукає. — Ти її, напевно, теж вдарила по голові й зачинила в одній із моїх кімнат? Як я їй співчуваю.

— Даремно. — махаю рукою і нахиляюся вперед. — Я безпечних людей завжди відпускаю. Ось ти зараз відповіси мені на декілька питань, ми тебе класифікуємо в групу безпечних або небезпечних, і я вирішу, що з тобою робити далі.

Не встигаю потягнутися за тарілочкою, на якій лежить останній сирник, як цей тип різко підходить до мене, і я опиняюся затиснутою в цьому кріслі.

Ось же... Я так захоплююся їжею, що забуваю подивитися на його ноги. Невже він зміг розв’язати мій складний вузол? Якщо так, то я йому внутрішньо аплодую. Зовсім трохи.

Його рука спирається на підлокітник крісла, а іншою... Еліас кладе її мені на талію і не сильно стискає. Мої губи відкриті, а приємне дихання чоловіка відчувається на обличчі.

Зовні він спокійний, але очі блищать і говорять мені набагато більше. Від того захоплення, що блищить у них, мої губи розпливаються в напівпосмішці. Я в одну мить спокушаю його і посміхаюся.

Наші носи майже торкалися один одного, і в зіницях його очей я бачила своє відображення. Еліас дивився на мої губи, ніби борючись із бажанням доторкнутися до них. Часом підіймав погляд вище, а я, повільно облизувала пересохлі губи, перевіряючи, наскільки вистачить його самовладання.

— Колібрі, — видихнув він мені просто в губи. Цього разу його звернення не дратувало, навпаки — звучало майже ніжно. Я завмерла, чекаючи продовження, відчуваючи, як кожен його подих ковзає по моїй шкірі. — Якби я хотів заподіяти тобі шкоду, — Еліас ледь усміхнувся, — я б уже давно це зробив. Але, як ти могла помітити… — його рука, що досі лежала на моїй талії, плавно піднялася вище.

Від лінії плеча він повів пальцями вниз, до моєї кисті. Навіть крізь щільний светр я відчула тепло його долонь. Дихання збилося, серце застукало швидше. Тепер і я дивилася на його губи — ті, що тихо вимовляли кожне слово, наче заклинання.

— Я перебинтував тобі рани та напоїв чаєм, — говорив він повільно, спокійно, наче осінній вітер торкався щік. — Не відпустив у небезпечний ліс, де водяться хижі тварини. Якщо, звісно, не рахувати мене.

Його тепла посмішка торкнулася губ, оголюючи рівні зуби. І замість страху я відчула дивне захоплення, наче мене вабило щось заборонене.

— Що ж ти за хижак? — прошепотіла, ловлячи його погляд.

— Вовк, — відповів він так тихо, що це радше було зізнанням, ніж словом.