Розділ 10

Еліас

Собака, що біжить на мене, не є Лордом. Це зовсім інший пес. Я добре знаю свого вихованця і ніколи сплутаю його з жодною іншою собакою. Цей трохи нижчий і в нього не така міцна статура.

— Айза, — видихає дівчина, а я лише переводжу погляд з собаки на неї. Вже готовий до того, що собака на мене нападе, як з дому вибігає Лорд.

Невже пес відчуває, які події тут розгортаються, і вирішує поспостерігати? Потрібно зайнятися його вихованням, а то він стає таким неслухняним, ще й з незнайомою дівчиною вспів подружитися.

Я вже готовий до нападу, коли Лорд пару раз загавкає, та собака зупиняється і стає уважно дивитися на мене.

— Твоя собака? — питаю у Колібрі. Мені здається, що вона не просто так називала її кличку.

— Так... напевно... — ця дівчина не перестає мене дивувати.

— Тобто, як це «напевно»? — посміхаюся і сідаю перед нею навпочіпки.

Цього разу, я готовий до того, що вона може мене вдарити. Але найбільше мені хочеться бачити її нефритові оченята. Досить цікавий колір, ніколи такого не зустрічав.

— Як є. — навіть будучи наляканою, вона не перестає мені зухвальствувати.

— Колібрі, — злітає з моїх вуст, і її переляк змінюється подивом, — не раджу зі мною грати. Я ж обіцяв, що від твоїх відповідей залежить те, відпущу я тебе чи ні. Так ось, можу сказати, що поки, твої відповіді мене ох як не влаштовують, і трохи дратують.

Я відводжу погляд на ту собаку, яку вона назвала Айзою, і бачу дуже цікаву картину. Поруч з нею стоїть мій Лорд. Обидва махають хвостами і в цей момент вони дуже нагадують двох батьків, які уважно стежать за іграми своїх цуценят.

Мені здається, на їхньому місці повинні бути ми. Хоча, хто зрозуміє цих собак. Але не про них. Зараз мене дуже сильно цікавить особа, що лежить на землі.

— Давай так, ти розкажеш все доброму дядькові, і ми подумаємо, як тобі допомогти. — я намагаюся, щоб мій голос звучав якомога ніжніше.

— Допомогти? — дівчата, іноді дуже сильно туплять, ну нічого, я дуже терплячий.

— Ну, відвезти тебе додому я точно зможу. — доброзичливо посміхаюся, щоб їй не було так страшно, і повторюю своє запитання: — Хто ти? І як опинилася на тій трасі?

Дівчина дивиться на собак, потім знову на мене, і її погляд говорить більше, ніж вечірня тиша навколо. Він порожній. Таке відчуття, що вона намагається щось згадати і не може. Невже... Хоча все може бути, її голову я не оглядав.

Дівчина так захоплюється своїми думками і переживаннями, що просто не помічає, як я простягаю до неї свої руки.

— Все, досить мерзнути, час додому. — вона встигає тільки подивитися на мене, коли я з легкістю піднімаю її на руки.

У першу секунду вона обхоплює мою шию своїми голими і холодними руками, мене аж до кісток пробирає. Все, випускати її на вулицю без теплої кофти я більше не буду. Зараз віднесу до вітальні, закутаю в плед і напою теплим чаєм.

Про що я думаю? Який плед і чай? Я ніколи і ні про кого так не дбав. Нікого не рятував. Я лише отримую замовлення, за які мені добре платять.

Тож не думайте, що я закохуюся в неї чи щось подібне. Відкиньте ці ваші любовні лінії і насолоджуйтесь моєю скромною особою. Хоча, я вже не думаю, що я скромний.