Розділ 2

Еліас

Опинившись у передпокої, я зачиняю за собою двері. З дівчиною на руках, це було робити не дуже зручно, але я виконував і не такі завдання. Та, як би тихо я не поводився, дехто все одно мене помітив.

Я прямую до сходів, які зроблені із темного дерева, що вели на другий поверх, але в цей момент із вітальні вийшов Лорд.

Босерон зупиняється та уважно дивиться на дівчину в моїх руках. Чорна шерсть на загривку піднялася, і він недовірливо заричав.

— Спокійно, Лорд. Це не ворог. Ну, принаймні зараз.

Пес деякий час уважно на мене дивиться, але команду виконав. Тільки нахилив свою морду трохи вбік. Відходить і дає мені змогу пройти. Але, не забуває йти за мною.

— Невже, тобі так цікава ця дівчина? — не обертаючись, запитую у нього.

У мене великий будинок. Побудований у найвіддаленішій частині лісу, далеко від траси. Якщо не знати дороги, то можна з легкістю заблукати. Зроблений з чорного каменю і темного дерева, будинок дуже добре передає мою темну натуру. Навіть лампи, горіли не білим світлом, а жовтим. 

Не знаю, чим я керувався, коли вирішив занести знайдену дівчину, у свою спальню. Я навіть імені її не знаю. Кладу незнайомку на край ліжка, але так, щоб вона не впала, і відвертаюся до тумбочки.

У цей момент Лорд підходить до ліжка, стає передніми лапами на моє ліжко, і уважно починає обнюхувати гостю. Хотів вкусити, але я вчасно втрутився:

— Гей, — спокійно окликнув, — не чіпай її. Їй і так дісталося.

Пес слухняно прибирає лапи, але нікуди не йде. Замість цього, сідає поруч. Уважно спостерігає за всім, що я роблю, чого торкаюся. Його увага стає ще пильнішою, коли я торкаюся дівчини.

— Не годиться, такому собаці як ти, ревнувати мене до нашої гості. — він незадоволено ричить, ніби привід все-таки є. — Все одно, поки ми не знаємо про те, хто вона така, ти повинен наглядати за нею і захищати її.

Лорд позіхає, та лягає поруч з ніжкою ліжка, на підлогу. На своє місце відпочинку, я йому залазити не дозволяю, тільки в найрідкісніших випадках. Свою голову він кладе на лапи, робить вигляд, що вже не звертає на мене уваги.

— Тільки не кажи, що образився, — кажу, проходячи повз нього. Прямую до ванної, щоб взяти мокрий рушник.

Перед тим як надавати будь-яку допомогу, потрібно було витерти весь бруд з дівчини. У ванній кімнаті, беру пару темних рушників. Один залишаю сухим, а другий — змочую під краном, теплою водою, та викручую. Повертаюся у спальню, і бачу, що Лорд як ліг, так і лежить, але з закритими очима. 

Схиляюся над дівчиною, і мокрим рушником, починаю витирати весь бруд та крапельки запеченої крові, що залишилася після великих ран. Синяків було не так вже й багато. Більша частина порізів на її тілі, вже майже загоїлися. Навіть попри те, що вона була такою побитою – в ній все одно була якась левова краса.

На обличчі порізів майже не було. Тільки невелика подряпина біля скроні та на правій щоці. Склалося таке відчуття, що це було зроблено вістрям ножа. 

Мені захотілося відкинути рушник та доторкнутися до її щоки. Моя рука так і тяглася до неї, а всі думки заполонила тільки ця нав’язлива ідея. Я майже торкнувся її обличчя, але в цей же момент, Лорд різко встає і нагострює свої вуха. Така його поведінка, означала лише одне — до будинку хтось приїхав.

Спускаюся до низу, підходжу до одного з вікон, та обережно визирає із-за темних штор. Біля моєї машини стояв чорний позашляховик, а поруч з ним кілька людей. Не люблю, коли якісь одноклітинні створіння приїжджають до мене. Навіть дозволу не запитавши.

— Лорд, — той уважно дивиться на мене, — йди охороняти дівчину, я зараз прийду.

Пес негайно йде виконувати наказ, а я, підійшов до каміна, та дістаю зі схованки заряджений пістолет. Ховаю його під піджаком, так, щоб не було видно, і прямую на вулицю.

— Шановні мандрівники, щось загубили в моїх володіннях? — кажу їм, стоячи на ґанку.