Частина 16

Бестія відновила тіло прямо у своїй кімнаті в давній фортеці. В приміщенні майже нічого не змінилось з  того моменту як вона, тоді ще усвідомлюючи себе Вікою, знайомилась тут з Макхум. Такі кумедні спогади…

Стіни з лави місцевого вулкану так само тихо струменіли, омиваючи колись неприступний сховок. Проте тепер ця твердиня була порожня. Минуло занадто багато часу з  останнього повноцінного візиту архаі й без підтримки її енергетики фортеця поступово втратила надійність. Махкум була сильною за мірками раси іллійців, але цього було недостатньо. Вони програвали. І тоді іллійка ризикнула піти на крайню міру – повернути  на планету архаі. Силу, що на її думку, могла все змінити. Але сліпа віра в те, що хтось всесильний за тебе все вирішить, найчастіше призводять до поразки. Коли ти чекаєш на допомогу, то втрачаєш сили, час і шанс щось змінити самотужки.

  Макхум, замість самостійного прийняття рішення, відправила на пошук Бестії шенгер. Ці віддані створіння не вирізнялись надмірним інтелектом, проте не мали жодних обмежень щодо переміщення Всесвітом і часто супроводжували друзів буть-куди. На Землі шенгери найчастіше приймали подобу котів чи собак, аби скласти компанію сутності, яка відбуває покарання.

 Звичайно «собачки» Бестії знайшли Віку. Відчули архаі, попри всі обмеження. А Макхум, аби швидше висмикнути архаі з під уваги Вартових, використала особливості людської свідомості і тимчасово знизила в жінки волю до життя. На більше сил іллійки не вистачило. Але те, що іншого в’язня легко довело б до вильоту з циклу, спричинивши банальне самогубство, на Вікторії позначилось легкою депресією. І тоді іллійка поставила на противагу сірій людській буденності п’янку свободу пригод. Все правильно, розумно, аби не одне «але». Махкум не знала про мітку Дуллахана. І нехай спочатку та клята мітка допомогла іллійці, бо саме вона штовхнула Вікторію зробити крок в туман невідомості, прагнучі повернути доступ до сил архаі,  потім саме мітка всіх згубила… Втім, на той момент всі в цій фортеці  вже були приречені…

Зачерпнувши рукою лаву, Бестія легко зчитувала подробиці подій, що відбулись тут, доки вона хаотично металась космосом.

Вікторія й гадки не мала про мітку і, тим паче, не могла її контролювати. А Макхум не могла зняти обмеження, що полишали «втікачці» свідомість людини.  Якби це був лише вплив Вартових, він би зник, але свідомість Бестії стримував не він. Саме тому зміна планети відобразилась на архаі не так, як очікувалось. Іллійці отримали не сильного союзника, а земну жінку «загриміровану» під вогняну діву. Ще й з міткою Дуллахана. Саме за нею Соукоянт знайшли останній оплот сутностей, які відмовлялись полишити рідну планету. А варто ворогам було знайти шпарину й вони пронеслись чорним вихором, випиваючи залишки життя з усього, що траплялося їм на шляху…

Бестія йшла переходами мертвої фортеці споглядаючи минулі події, як напівпрозорий фільм. Повз неї пролітали силуети, тіні, образи. Ось тут загинув Брет – мовчазний воїн, котрий заради можливості дістати архаі з Землі навіть набув людської подоби, аби не травмувати ніжну пані. Він завжди враховував психологічні особливості союзників. А ще не полюбляв ризикувати даремно. Якщо Брет погодився допомогти витягти архаі з Землі, оминаючи Вартових, отже дійсно справи були зовсім кепські. Звідки іллійцям було знати, що своїми діями вони лишень пришвидшать розв’язку…

Ось у цьому тунелі кількох Соукоянт пошматували її улюблені шенгери, але вже далі їх самих випили дощенту. Бестія задумливо дивилась на події, які вже не могла змінити. Втім вона могла  розізлитись і піти звичним шляхом – шляхом люті.

–Що ж, панове, хотіли мене спіймати – зустрічайте! Вибачайте, що не в ролі переляканого непорозуміння, та не могло ж вам пощастити двічі, – мовила архаі, прикликаючи надра планети, аби потік стрімкої лави змив будь-яке нагадування про фортецю, яка стала смертельною пасткою для її друзів.

Бестія ненавиділа програвати і не вміла здаватись. Та ще більше вона ненавиділа не закінченні справи. Війна навколо цієї зірки була давньою. Спочатку цією системою опікувалась Файра, потім вона дісталась у відання Бестії. Дуллахан атакував цей світ вже кілька циклів, його породження – Соукоянт повільно проте невпинно знищуючи на своєму шляху все живе, прокладали шлях темряві до світила. Змінити кардинально ситуацію міг лише спалах наднової. Але й спалах мав два ймовірні результати: він міг перетворити світило на нейтронну зірку, а  міг –  на чорну діру. І вберегти світило від долі чергового оплоту темряви могла лише архаі. Та навіть донька Бетельгейзе була безсила, якщо зірка була ще не готова. Бестії не вистачало терпіння чекати й дивитись, як гине одна планета за іншою. Вигравати окремі битви, але поступово програвати війну. Її лють не завжди знаходила підходящий об’єкт, тому архаі пристала на пропозицію матінки Ореї взяти інше завдання, яке повинно було допомогти впоратись з міткою темряви.

Так Бестія відправилась на Землю шукати зниклу Файру – юну, ніжну доньку Бетельгейзе яка, за словами матінки, якимось чином змогла уникнути повного знищення під час попередньої битви з Дуллаханом.

Раніше Бестія думала, що той, неочікуваний напад пережив лише Серафим – супровід загадкової сестрички. Щоправда він отримав невідворотні порушення. Одна спроба вбити Бестію чого тільки варта! Архаі тоді тільки від подиву його не знищила на місці. Якийсь недолугий колишній Вартовий посягнув на її життя! Це було неймовірно! Неймовірно, неприпустимо й тому неадекватну сутність було відправлено на Землю на кілька циклів. Та нахаба втік! Втік і знову спробував вбити Бестію! Другий раз від жорстокої розправи його врятувало лише втручання матінки Ореі, яка з невідомих причин зберегла життя божевільного мандрівника, всупереч відвертим проявам мітки Дуллахана. Замість вимог Бестії знищити це приречене непорозуміння, Серафима знову відправили на Землю, але вже без права виходу з циклів. Як він зміг знову втекти? А втім – байдуже.