Частина 13

Віка

Бюрократія, як з’ясувалось, то біда не лише Земних держав, а проблема космічного масштабу. Принаймні планета Жилин мала багато її неприємних ознак. Сам запис чергу на відвідування зірки виявився справою складною і неймовірно нудною. Аела здалась годині на п’ятій спроб зробити то віддалено, Фонг, який бадьоро рвонув демонструвати свої комунікабельні здібності, метався між загадковими «пунктами» весь день, який за відчуттями тут був як три земних, і повернувся ні з чим, та ще й у стані вичавленого лимону. Весь цей час Віка, зір якої з невідомих причин продовжував розважатись, періодично розшаровуючи та розфарбовуючи навколишній світ, скромненько сиділа з червоношкірим «демоном» в номері невеликого місцевого готелю. Аби не нудьгувати й не прибити випадково свого «тюремника», улюбленою фразою якого стало «не можна, пожалій інших», дівчина вчилась спілкуватись з космічними технологіями. Тим паче місцевий аналог комп’ютера був цікавий і не дивився на неї, як на ходячу смерть, котра збирається серед натовпу танцювати п’яного гопака з косою. Гостро наточеною косою.

Прогулянка космічним вокзалом у Віки не задалась одразу, але в цю найближчу «жилинську комору» друзі дівчину швиденько запхнули  після того, як їх «поламана архаі» ледь не підірвала якийсь технічний агрегат, зіпсувала пару стін та перелякали кількох перехожих, спробувавши прибрати «плями бруду на струнах». Так, мабуть, дурна була ідея, але ті дивні сірі патьоки так відразливо виглядали на сріблястих енергетичних променях незнайомих сутностей, що Вікторія просто не втрималась. Серафим, помітивши маніпуляції активно-доброзичливої архаі, в прямому сенсі дав їй по руках й зі спринтерською швидкістю відтяг від незнайомих сутностей, тихо, проте розлючено, лаючись та розповідаючи, що непродумана допомога іноді буває гірша за навмисне шкідництво. Виявляється, то був якийсь «корисний бруд». Дивні речі відбуваються у Всесвіті. Виявляється не лише люди можуть розгулювати пляжем,  лякаючи дітей обмазаними чорним лікувальним брудом частинами тіла, а й душі, намотавши на себе енергетичну фігню. Це ж треба!

У доволі просторій, мінімально обладнаній зручностями кімнаті, в котру ввічливо запроторили «ходяче лихо», не спостерігалось вікон, зате були здоровенні екрани з гарними рухомими пейзажами та меблі-трансформи, які в перший момент виглядали дуже потішно. Зайшовши до цього номеру, Віка спочатку вирішила, що друзі жартують, бо опинилась у пустому сірому приміщенні неправильної геометричної форми з купами якогось білого піску на підлозі. Один в один – цементна коробка архітектора-недоучки, покинула безвідповідальними будівельниками!

Та все виявилось зовсім не так. Кілька швидких рухів Фонга пальцями на невеликій панельці біля двері і приміщення розділилось матовими перетинками, по котрих побігли зображення живої природи, а купки піску почали невимушено рухатись, доки не набули цілком впізнаних форми столика, крісел, ліжка і навіть імітації якоїсь шафи! Виявилось, «номера» були мультирасовими й адаптувались під задані параметри гостей. Віка могла лише вражено кліпати очима, спостерігаючи таку фантастичну універсальність.

Він основних стін віяло холодом й вони майже не пропускали купу яскравих, пронизуючих весь навколишній простір струн, які з’являлись перед очима Вікторії, коли архаі вкотре «накривало». З’явись такі симптоми вдома, Віка б вже сайгаком скакала до лікарні, скаржитись на проблеми з головою, та зараз знайомі методи боротьби з неполадками організму застосувати було складно. Тут би зрозуміти, як цей нетривіальний організм взагалі функціонує й що вважає нормою… Але допомогти з «підгулявшими налаштуваннями» її друзі не могли. Фонг швиденько визнав повну профнепридатність в цьому питанні, а Серафим нахабно заявив, що так швидко знищувати своє чергове тіло не планував.

--Егоїстичний гад, – засмучено закотила очі на такий аргумент Віка. – Хоч би чимось порадував!

--Можу й порадувати, – підозріло широко посміхнувся червоношкірий друг.

--І чим?

--Ти хотіла на Землю?

--І-і-і? – протягла Віка, таємно мріючи, що цей загадковий тип зараз видасть рішення всіх її проблем, але здоровий глузд підказував готувати акуратну могилку таким надіям.

--То от – радую, ти до неї наблизилась. Жилин – це вже рукав Оріона, який є частиною галактики, котру люди називають Молочний шлях.

--І який розмір цього рукава? Моє рідненьке Сонце звідси хоч в телескоп можна роздивитись? – спитала дівчина, доки здоровий глузд, зловтішно насвистуючи, старанно проводив урочисте поховання її сподівань, прикрашаючи  могилку скромними, отриманими ще на шкільному курсі астрономії, знаннями про космос.

--Невеликий. Якщо брати систему виміру вчених Землі, близько 3500 в ширину і 11000 світлових років в довжину. Але ти права, роздивитись звідси сонячну систему в одному з пузирів, досить складно.

–Чудово, от буквально опинилась на порозі рідного дому! Гуморист ти мій! – хмикнула розчаровано Віка.

–Ти просила тебе хоч чимось порадувати. Радуйся, що ти не околицях рукава Персея чи Щита-Центавра. Це було б набагато далі, – знизав плечима Серафим і дівчина ледь втрималась, аби його елементарно не стукнути. Зупиняв лише спогад від раніше побаченого ефекту ляпаса. Все ж людиною бути набагато безпечніше. Пожбуриш в чоловіка подушку – і душу відвела, і всі живі. А тут не чихни зайвий раз, якщо не бажаєш когось випадково вбити.

–Дякую, от просто ощасливив, – пробурмотіла архаі.

–Сестричко, ви з Серафимом іноді поводитесь, як встановлена пара, котра провела разом не один цикл, – хмикнув Фонг, з цікавістю спостерігаючи їх спілкування.