Частина 3

Віка

Варто було Вікторії, перевести погляд на Фонга, як персонаж карнавалу зірвався з місця і, кинувши щось на зразок: «мені пора бігти», реактивно змився, хоча пару хвилин тому точно нікуди не поспішав. Принаймні чудний стакан якогось синього напою перед ним, був майже повним. Дівчина й кліпнути не встигла, як червоношкірий вже зник! Нічого собі швидкість.

–А ваш друг завжди такий різкий? – здивовано-відсторонено спитала вона, оглядаючи приміщення. Тут були ті ж світлі тони, така ж, схожа на зріз дерева, підлога, меблі – творіння божевільного дизайнера, чудне вікно. Щоправда за вікном тріпотіло яскраво зелене листя і гілля, оплетене строкатою ліаною.

–Ні. Навіть не знаю, що це на нього найшло, – знизав плечима Фонг. – То що? За  вбранням і снідати?

–А чому не навпаки? – здивувалась такій черговості Віка, вирішивши що втеча другого чоловіка, дуже доречна. Їй завжди було простіше досягти взаєморозуміння з одним співбесідником, аніж з кількома.

–Я просто подумав, що Ви, е-е-е в такому оригінальному вигляді, не бажатимете зайвий раз гуляти містом в пошуках пристойних страв.

–А що в тебе в холодильнику миша повісилась? – здивувалась дівчина, як тому, що красень знову перейшов на Ви, так і заяві, що в нього дома нічого їсти. Вони ж наче тільки но щось з другом гризли, про що красномовно сповіщала порожня таця з крихтами. Саме поглянувши на неї, Віка усвідомила, що страшенно голодна.

–Миша… а… Це така, з кігтями? Крадійка їжі? – невпевнено уточнив її співбесідник.

–В даному випадку так.

–А чого вона має повіситись? Наче подібні істоти не схильні до суїциду…– смішно підняв брови дашком чоловік.

–Від голоду! То що, в тебе вдома геть нічого немає їстівного?

– А-а-а… Гм, цікаве порівняння. Ні, але гідного Вас, нічого нема, – Фонг засмучено розвів руками.

–А що є з «негідного»?

–Що ви, я не насмілюсь вас так ображати, – чоловік перелякано округлив очі, чим спантеличив Вікторію. Так, вигляд і стан в неї були звичайно загадкові, та поводиться він зовсім незрозуміло, хіба що вирішив відверто познущатись.

–Шановний, я не знаю, що у вас тут вважається образою, а їсти хочу, і у виборі страв я, зазвичай, не дуже перебірлива. То що є? Пред’являй. – Дівчині набрид цей цирк з «реверансами». У спальні  Фонг був наче більш природнім. Чи то їй здалось?

Чоловік покірно, наче його відправляють на ешафот, поплівся до однієї зі стін, посунув якусь панель і почав викладати на стіл (така собі дерев’яна пляма на ніжках) свої запаси. Судячи з асортименту, миші тут могли померти хіба що від переїдання.

Більшість тарілок були квадратними, а самі страви виглядали наче готові до подачі ресторанні  делікатеси, та й асортимент був широкий. Не царський обід на 130 страв, та все ж нагодувати одну скромну жіночку вистачить з головою. На сьомій чи восьмій варіації «недостойної їжі» Віка не витримала.

–Ти знущаєшся? Ось все це, що має такий аромат, що можна слиною вдавитися, я не маю права їсти?

–Це проста їжа… Архаі подібним не харчуються.

–Можу отруїтись?

–Ні…

–То в чому проблема?

–Подібні страви не достойні вашої уваги…

–Так, шановний, я не народилась зі срібною ложкою в роті, тож, мені головне, аби їстівне. Будемо вважати, що я не вередлива і напрочуд голодна гостя, а голод, як відомо, не тітка, – махнула рукою Віка і, перемістившись до смішного столу, приглядаючись до однієї з незнайомих страв, уточнила, – Це що таке? – вказала пальчиком на найближчу напівпрозору тацю з двома шматками чогось явно м’ясного, политого рожевим соусом  та  прикрашеного симпатичними червоними листочками, схожими на салат.

–Південний пальмус під соусом юрамі, з листями червоної лімії, поряд запечена вергавська міль…

–Чудово, от з нього й почну. А ти поки що мені розкажи, хто такі ці пальмус з лімією і міллю, – Віка рішуче посунула до себе тарілку і, взявши запропоновану тризубу виделку, спробувала. Ну й назви. Пальмус… якась міль… Метеликів вона ще точно не їла. Якщо в них така міль, страшно уявити, які тут птахи. Щоправда назвати страву максимально претензійно полюбляли всі ресторани, а ці смаколики геть не схожі на варіант «яєчні по холостяцьки». Цікаво нащо цьому красеню стільки їжі? Запас на багатолюдну гулянку? Не пощастило його гостям, бо у Вікторії прокинувся такий шалений голод, що вона згодна була зараз з’їсти будь-що, навіть гарно проварену халяву чобота. На щастя на такі жертви йти не довелось. Отримане м'ясо за смаком нагадувало запечену червону рибу, салат – він і в Африці салат, трава-травою. Окрім страви за яку прийнялась Вікторія, на тарілках були: красиво засмажена ніжка, схожа на курячу, якесь веселеньке желе з плодами, що нагадували довгі суниці, шматочки чогось, подібного до сирного пудингу, чудна композиція з синіх і жовтих листочків розкладених навколо шматочків м’яса викладеного трояндою, чудні червоні рогалики і ще купа цікавого та ароматного. Виглядало все дуже пристойно. І що він там про недостойність їжі розповідав? Яка ж має бути достойною? Легендарна Амброзія?  

–Південий пальтус – це мешканець Рожевого моря. Досить агресивний, та поживний вид, добувається місцевим населенням у відносно невеликій кількості для постачання у крамниці, що займаються приготуванням харчування для декількох рас. Лімії – рослина місцевої флори, у їжу використовують листя першого суцвіття, надають особливий смак морепродуктам, – між тим покірно перераховував Фонг. Якось навіть занадто покірно, ніби запрограмований робот.