Післямова

Елевонда. Якщо чесно я зовсім не планувала, що усе завершиться так, і взагалі дещо шокована тим, що вийшло врешті решт. 

Але почну від самого початку. 

Ідея. 

Отже, усе почалося з того як колись я прочитала фанфік по Джельзі, де вони були з різних реальностей і переписувалися між собою, не знаючи про це. ( Але там вони так і не зустрілися) 

Ще тоді мені хотілося написати щось схоже, але потім я про це забула аж поки мені в пінтересті не почали траплятися зображення( одне з яких і стало основою для обкладинки) і це сталося незадовго до оголошення про конкурс.  

Це визначило жанр цієї книги, хоча й не повністю. 

Що мало бути

Гра. Так, як у мене ще не було розробників ігор і потраплянців у них, тому це видавалося цікавим і новим. 

Кіберпанк, або щось близьке до нього( я навіть вже бачила деякі сцени, але потім вирішила усе змінити)

Безііменні персонажі. Я не знала як назвати головних героїв, тому навіть думала, що так і залишу їх Він і Вона. ( якщо чесно склала я їх більше в жарт, аніж серйозно.) 

Щось типу любовної лінії між головними героями. 

А і коли вона потрапила б в гру, вона також потрапила б на інший кінець країни, але в значно кращій ситуації, аніж зараз і зустрічаючи різних персонажів вона б поступово починала здогадуватися, де вони і звідки. ( І чесно кажучи, такий розвиток подій був би кращим, бо вийшло воно все надто швидко) 

(Наче все, але я могла щось забути) 

І як завжди все пішло взагалі майже не так

В план я все ж таки вклалася і не вийшло як в Академці. 

Елевонда. А взагалі саме у цій книзі вийшло найбільше сюжетних поворотів.

Почну все ж з того, що обрала я стімпанк тому, що мені завжди подобалося писати нові жанри. Та й кіберпанк у мене є в іншій книзі( Народжені в нетрях. Шлях до вершини, на іншому акаунті на букнеті, але я її так і не дописала, хоч і збираюся повернутися пізніше. А і ці дві книги повязані)

Частина 1. Завтра

Елевонда. У кожну назву якоїсь частини вкладається значення. Тут Елексіона зосереджена лише на своєму завтра, вона живе заради наступного дня і старається не думати, а ні про сьогодні, ні про вчора. Її життя насправді немає для неї жодного значення. 

І якщо до того як почати це планувалася сучасність( про це ще буде згадано в іншій книзі) то щойно я написала перші речення, мій мозок різко змінив усе на 2127 рік, додав їй друга замість подруги, Тео у якого вона була закохана і Велері. А і ще ж футуризм і мої улюблені міста під куполами( Таке саме було і в Нетрях, тому я є вирішила, зробити їх в одному всесвіті) 

Після чого я вже заплановано почала арку з повідомленнями, але вона мені не йшла я це все закинула і перейшла до другої частини, щоб сюжет не стояв на місці. 

Частина 2. Сьогодні

Елевонда. Ось цю частину я найбільше люблю в книзі. І вона написана повністю за планом з деякими відхиленнями. 

Елексіона забула своє минуле і не знає чи завтра настане, тому вирішує жити лише сьогодні. А ще стати своєю серед повстанців. 

Можливо на цій частині я вперше подумала про те, щоб написати історію Авельда і Еринії, бо тут вона згадувалася лише постфактом там взагалі спочатку мала бути інша екстра. 

А ще саме звідси і були списані стосунки Сіони і Айрін для першої частини. ( Як виявиться в побічній книзі так звали маму Тео і Меріт і вона використовувала його замість свого. )

Історія Глорії і Фарго, та сама, яку Айрін розповість в соларпанку. 

Також у цій частині мій мозок вперто хотів, щоб я зробила гендерну інтригу і хтось з її сусідок виявився хлопцем, але ні дякую. 

А точно, у першій версії Донна мала померти на очах у Сіони, але я вирішила, що це надто жорстоко і принесе надто багато проблем. 

Знову ж таки перша частина 

І тут почалося...перша частина не сходилася з другою. Повернувшись до неї я списала деякі моменти з другої частини і більше розкрила Айрін( яку спочатку звали інакше, але те імя зливалося з Ейріл і потрібно було замінити) і була вона лиходійкою на дві сцени. 

З Тео теж мало бути все просто і легко тільки одне речення в переписці з Никодимом, де вона згадала, що вийшла заміж. Ну і взагалі у них мали бути чудові стосунки, але потрібно було прописати щось щоб це співпало з останнім розділом першої частини) 

Але потім написала про його дідуся, тупізм Елексіони( вона дуже вибішувала мене в цій частині, прямо таки змагання з Тео було "Кого я захочу більше вбити в наступній сцені" )

І якось все дійшло до соларпанку у якому спочатку Елексіони не мало бути, вона мала залишитися вдома( Але як всі йдуть, то чого її залишати) І це найбільш затишні і комфорнтні розділи цієї книги у мене навіть назбиралося ще декілька історій для книги додаткових істоірй) 

І тому, коли вони повернулися назад я просто подумала і чого Натаніель не міг пожити ще довше, щоб вони могли й далі бути там. Хоч я знала, що це й так обхідна арка для сюжету. 

Частина 3. Вчора. 

Час згадати минуле, Елексіоно. 

У якій нарешті зявляється Тео, а Елексіона нарешті розуміє, що вона мало того, що в грі так ще у тій яку сама й створила. У десь так 2020 році чи на декілька років пізніше. Як це можливо, якщо вона жила на сто років пізніше( ну це не для цієї книги)

Також я не планувала розділ з Мертвим містом, але ляльки для мене завжди були звичним атрибутом для таких історій. 

А ще наскільки б я терпіти не могла Тео, мені було справді боляче писати ту його останню сцену. Те що він пожертвував собою...хоча хто його знає для чого він насправді це зробив. 

Частина 4. Знову завтра. 

Дізнавшись усю правду Елексіона вирішує створити таке завтра, яке б її влаштовувало.