Розділ 27. Його світ

Я не припиняла дивуватися тому, що бачила навколо. Усе було таким інакшим, спокійним і надто вже звичайним. Після міста Ностальгії ми вирушили у Приморське, де вже знову був стімпанк стиль. 

Та він був не таким як раніше. 

У попередніх містах була важка і тягуча атмосфера. 

Люди безтурботно снували туди сюди, спілкувалися між собою, поспішали кудись і це було так дивно. У тому ж Санлорісі вони виглядали заклопотаними і байдужими до всього навколо. 

То це і є той справжній середній клас про який я чула від Сейни? Мабуть, так. Тепер я могла переконатися у її правоті. 

Поки між повстанцями і патрульними велися сутички за вплив тут усім було байдуже на наші розбірки. Якщо так подумати, то навіщо узагалі це все було, здається сенсу це робити не було зовсім. 

  – Ти щось зажурилася? – звернулася до мене Еринія, помітивши мій настрій. 

Я ледь не ляпнула про те, що тут усім надто вже добре живеться. 

– Можливо ми дарма проти Нікотина виступаємо, схоже, що люди не поділяють цього, – відповіла натомість зовсім інше. 

– Саме тому я й хочу зустрітися з ним,  – буркнула лідерка, мабуть, до кінця не бажаючи визнавати свою неправоту. 

Більше цієї теми я не піднімала. Цікавішим був краєвид навколо. І ось нарешті ми прийшли до того, що я так хотіла побачити. На щастя ті наші ворота до яких ми йшли були саме тут. 

Море було навіть гарніше, ніж я могла бачити його у фільмах чи серіалах. Ні не так, воно не могл зрівнятися ні з чим, що я бачила до цього. 

Безкрайне, неозоре, дивовижне, прекрасне і такого гарного кольору…здається я на мить затамувала подих. 

– Неймовірно, – прошепотіла я і підійшла ближче. 

Доторкнулася води. Я відчувала себе так, наче потрапила у сновидіння, адже чи справді могла наяву потрапити до моря. Це здавалося надто вже нереальним. 

Я постояла ще декілька хвилин і швидко пішла, коли мене покликали. 

Сподіваюся, що моя память дозволить мені залишити цей безцінний спогад.

Шкода, лише, що моїх друзів тут не було.  

– Як довго ще? – запитала, коли ми все продовжували йти пляжем, який здавалося зовсім не збирався закінчуватися і чекала на появу тих воріт. 

– Ще зовсім недовго, – сказала лідерка, а я вперше почала у ній сумніватися. 

– Можливо розташування змінилося, – обережно поцікавився Авельд.

На що лідерка зміряла його спопеляючим поглядом. Гаразд, зробимо вигляд, що усе так як і має бути. 

Хоча через деякий час ми й справді вийшли до незвичних чорних кованих воріт, які тут виглядали напрочуд безглуздо. 

Вони були сховані серед дерев і якщо не знати знайти їх складно, отже Донна й справді все правильно прорахувала. 

Згадалося як колись ще дуже давно нас проводила Айрін, цікаво ці ворота тут не з тих часів, а то було б надто сумно. 

Вона скривилася і легенько доторкнулася до поверхні. Здається, їй не дуже хотілося зустрічатися з минулим, яке чекає на неї по той бік. 

Мені ж було страшно з іншої причини – я нарешті наживо побачу ту людину, яку знала спочатку через екран, а потім з чужих розмов. 

Цікаво, який його світ і що повинна думати про нього насправді. 

Я дістала телефон і спробувала написати. 

Повідомлення уперше за весь час змогло надіслатися і я видихнула з полегшенням. 

“Мені знадобилося багато часу, щоб знайти сонце і сповістити про це вас. Цей шлях був довгим та тепер я тут. Вибачте, що змусила чекати” 

 Донна рішуче відкрила браму і ступила вперед. Ми послідували за нею. 

Що ж, час нарешті дізнатися яким весь цей час було місто у якому головним був лиходій якого ми так довго шукали. Кожний через свої причини. 

Телефон блимнув сповіщенням. 

“Гаразд. Тоді зустрінемося завтра?” 

“Цього разу точно” 

Не знаю, що йому від мене потрібне, та я готова прийняти будь яку правду. 

Місто вражало своєю архітектурою і атмосферою. Складалося враження, наче я переступила поріг в інший світ і тепер переді мною простягалося дивовижніше, ніж море. 

Як ви думаєте, що буде, якщо поєднати стімпанк і кіберпанк? 

Ось це місто. Неонові вивіски поєднувалися на складних металевих будівлях і було враження, наче це минуле і майбутнє яке існує на одній площині. 

– Очманіти! – не втрималася я, – як він це провернув? 

Донна мого захоплення не поділяла. 

А я лише зараз помітила, що нас лише троє. А де Авельд і Еринія, чому вони не пройшли сюди? 

– Ворота не пропустили їх чомусь лише ми троє, – відповіла на моє питання не менш розгублена Сейна. 

– Підозріло це все, – спохмурніла я. 

Мені це здавалося дивним. Чи ми просто перемістилися окремо і зовсім скоро зустрінемося знову. 

Сейна як і я з зачудуванням усе оглядала, а от лідерка виглядала похмурою і швидше за все відчувала або дискомфорт або вину. 

Дивно. Що насправді було між лідеркою і Никодимом. Можливо це вона його дружина, яку він вважав мертвою. 

Вона йшла вперед, наче знала напрямок і ось ми зупинилися біля непримітної будівлі знову ж таки з неоновою вивіскою. Через деякий час вони мені вже набиднули. 

 – Вітаю. Ви б хотіли забронювати номер, пані...– старший чоловік підійняв на нас погляд і побачивши лідерку його погляд спочатку став таким, наче побачив привида, а потім на його очі виступили сльози. 

– Я повернулася, хрещений, – сказала Донна з легкою усмішкою, – дякую, що зберегли мою таємницю. 

Сейна хотіла щось сказати і точно з обуренням, але змовчала. 

Я ж і зовсім не знала як реагувати на таке зовсім неочікуване воззєднання. 

Нас провели в кімнати, а лідерка залишилася обговорити усе. 

Опинившись у своїй кімнаті я зрозуміла, що ще трохи і все завершиться.