Розділ 26. Далі йти вже без тебе.

Я не могла повірити у те, що побачила. Тео більше немає? 

Ні це не могло бути правдою, благаю Всесвіт, тільки не він! 

Перед моїми очима застигла сцена його падіння і я знала, що він не зможе вижити. Впавши з такої висоти можна зламати усе що завгодно, а навіть, якби він піднявся з місця – йому швидко б допомогли відправитися на той світ ляльки. 

Та, якщо він гравець є шанс, що він повернеться додому і знову може ввійти в систему. 

Я буду сподіватися, що з тобою усе гаразд, Тео. Ти ж не станеш моїм мертвим коханням, яке завершилося у Мертвому місті. 

І чому він вічно виводить мене з рівноваги? 

Чому кожного разу я змушена стражадти через цього придурка. 

Відмова. Депресія Тео. Повернення ледь не всіх можливих спогадів. А тепер бачте вирішив собою пожертвувати. От вишкребок, так і хочеться знайти спосіб оживити його і щоб знову самій вбити. Тільки одні нерви через нього. 

І чого зі всіх людей мені потрібно було закохатися у цього ідіота? 

– Завершила? – окликнула мене Меріт, – досить уже побиватися за моїм братом, хіба ви двоє на це заслуговуєте? – спокійно зазначила вона і зараз ще більше нагадала мені Айрін. 

Я повільно піднялася з підлоги на якій сиділа увесь цей час. 

У цій реальності мій шлях був без тебе, то ж і зараз я просто повинна зробити вигляд, що Теодора Вільшанського не існувало у моєму житті. 

Стерти. 

Стерти. 

Стерти. 

Усі до єдиного спогади повязані з ним, наче й не було тієї зустрічі у лікарні. Узагалі, память цікава річ, бо якщо змусити себе думати про одне, то воно й так буде. 

– То куди ми маємо вирушити далі, бо з цим всім я зовсім заплуталася? – запитала у Рін і лідерки. 

Вони здивовано подивилися на мене через таку різку зміну настрою, але вирішили не звертати уваги. Мабуть, вирішили, що краще бачити мене знову більш менш в нормі, аніж в апатії і стані, наче я сама помру, щойно від мене відвернуться. 

– На щастя, нас більше не переслідуватимуть. Потяг чи дирижаблі не візьмуть їх як пасажирів, а в Мертве місто могли сунутися лише найбільш божевільні як ми, – з теплотоб усміхнулася лідерка і я полегшено зітхнула. 

Чи значить це що наша подальша подорож мине без пригод. 

Що ж твоя жертва не була марною, Тео. 

Ми вирушили на наступний день і я побачила те про що розповідала мені Сейна. 

Ах точно забула сказати, що це були не всі з нас. Лише я, лідерка, Еринія і Авельд. 

По перше, чим менша група, тим зручніше пересуватися, по друге – інші були поранені або ж їх супроводжували, тому змушені були повернутися. Сейна ж збиралася приєднатися до нас трішки згодом і сказала, що наздожене нас. 

– Будь обережна, – попросила її лідерка і тон у неї був як в матері, яка звертається до своєї доньки. 

Я вже давно здогадувалася про їхній сімейний звязок, але не наважувалася запитати. 

Це здавалося мені зайвим. Місто ранкової зорі зустріло нас прекрасним світанком якого я так давно не бачила. 

І цього разу ми спокійно сісти на дирижабль. 

Бачити усе з висоти польоту були чимось неймовірний, наче сон наяву бачу. 

– Спокійно, бо впадеш, – без злості зупиняла мене Еринія, хоч сама була в не меншому захопленні. 

Хоча не скажу, що можна було щось добре роздивитися, та було зрозуміле одне людям і справді тут не погано жилося. 

Сейна мала рацію. 

Спустилися ми на гарній і доглянутій станції і я заходилася фотографувати усе навколо. Камера й справді мене дуже згодилася. 

Я з цікавістю спостерігала будівлі в стилі назву якого я точно не пам'ятаю. Чи то барокко чи то готика? Головне, що гарне. 

Якщо порівнювати з нашим бідовим містом чи навіть з Санлорісом або тими якими я бачила після…це було як небо і земля. 

Відчуття, наче ми потрапили на якийсь курорт чи воно створене для туристів. 

– А де ми зараз і як довго ще йти? – запитала Рін з цікавістю, мабуть, не відчуваючи себе у своїй тарілці. 

Я ж насолоджувалася видовищем і зовсім не хотіла звідси йти. 

Таке майбутнє мені однозначно подобалося. 

Згадалися слова Никодима, чи як виявилося лиходія цієї історії про театр у якому він познайомився зі своєю дружиною. Що ж тепер я йому охоч вірила. 

– Місто Ностальгії, – усміхнулася вона меланхолійно і цим пояснила його разючу відмінність від інших, – створене за старим зразоком і поєднало в собі найкращі риси минулого. 

Одна здогадка миттєво пронизала мене і я спохмурніла. Цікаво чи виявиться вона правдою, чи я просто щось собі вигадала неправильно усе розтлумачивши. 

– І саме у ньому знаходиться потрібні ворота. Ще зовсім трохи і ми прибудемо на місце призначення, – її очі збиснули в передчутті. 

Відчувалося, наче ми на якійсь екскурсії, а Донна наш гід. Я знала, що за один день не можна обійти все, але мені хотілося принаймні купити якийсь сувенір на згадку про таку дивовижну пригоду. 

А ще вирішила зробити хорошу справу і відправила Авельда з Рін на побачення. 

– Та сходіть, посидіть, перетріть нарешті всі свої претензії і верніться до нас щасливішими, – підштовхнула їх убік миленького кафе. 

– Ти впевнена? – лідерка провела їх задумливим поглядом, ми ж зараз сиділи на лавці і їди справжнє морозиво, і я зрозуміла, що ніколи його не пробувала. 

У нашій реальності це більше нагадувало якийсь субпродукт. 

Я кивнула. 

Прохолодний вітерець, який я завжди мріяла відчути, плутався у моєму волоссі. Сонце світило крізь справжні хмари і це було так дивно, що викликало ніщо інше як ностальгію. 

Цікаво, моє життя в минулому житті було схожим. 

Йти нікуди не хотілося, а просто відпочивати.