Розділ 24. Стріляй, якщо хочеш жити.

Злива вщухла. Лише калюжі залишилися на дорозі, і блискотіли поверхні будівель. Це єдине, що нагадувало мені про дощ. 

Хай він змиє і мої складні думки і залишить їх позаду, бо вчора немає для мене значення. 

Ми знову розділилися, тимчасовий сховок звів нас, але тепер шлях знову лежав окремо. 

Еринія потягнула мене вперед і вже збиралися повернути за ріг, коли почули кроки позаду. 

– Я з вами, – рішуче заявив Авельд і Рін можливо й хотіла заперечити, але лиш кивнула. 

– Роби як хочеш, Альде, мені байдуже, – зазначила вона і поспішила вперед. 

Я зі смутком усміхнулася і швидко наздогнала її, щоб зберігати темп. Авельд йшов позаду для підстраховки. 

З ним відчувалося безпечніше. А ще я не хотіла бачити обличчя людини якій зіпсувала життя. Вони могли бути щасливішими якби не цей клятий сюжет. 

І все ж як я могла створити щось настільки жорстоке, зі свого так званого минулого життя я пам'ятала лише гру, але ж не могла я настільки змінитися. Зважаючи на свій характер, я б навпаки мала б написати щось хороше. 

А тут таке відчуття, наче остання психопатка створювала цей сюжет. 

Елевонда. Ти перебільшуєш. 

Я вже й встигнула про неї забути так довго вона нічого не говорила. Тоді, якщо не психопатка, то божевільна? 

Елевонда. Дратуєш, знаєш таке? І ні, ти взагалі не у тому напрямку думаєш, от зовсім не в тому. 

Чи не значить це, що ця історія реальна? Колись чула, що автори лише записують існуючі історії, а не вигадують власні. Так, це має сенс. 

І робить менш винною, також. 

Мати внутрішній голос це таки чудово. 

Я вже в кращому настрої попростувала далі. Але глянувши в екран спохмурніла, червоні точки, які до цього часу були далеко тепер стрімко наближалися. 

– Фарго, треба було його таки одразу вколошкати, – прошипіли ми з Рін в один голос, невдоволені ситуацією. 

Проблема була не так в образі, а в тому, що тепер нам точно доведеться йти проти своїх. 

Серйозно, чому через примху якогось чоловіка якому зайнятися не було нічим – мають страждати інші. 

Та навіть лиходій кращий за нього! 

Повірити не можу, що реально таке думаю, але зараз я була б щасливіша побачити Нікотина. 

– Будьте напоготові! – обернулася до нас Рін, – жодних зайвих думок чи рухів, наша робота має бути максимально злагоджена.

Вона була чудовою лідеркою, нашої команди з якої тепер залишилося усього лиш четверо, а з іншими двома. 

Я просто сподіваюся, що Фарго більше не трапиться нам на очі, а Ітен залишився там. 

Ми йшли один за одним, близько до брудних мокрих стін до яких я щосили старалася не торкатися. 

Ми ступали так, щоб взуття не видавало звуку, але коли на кожному кроці калюжі провернути це було складно. Погода була явно не нашій стороні, сьогодні. 

 Та найгіршим було інше – сліпа зона попереду. Якимось чином вулиці були зроблені так, що вони сходилися до середини. Тому щоб перейти на наступну – спочатку потрібно було пройти площу на якій видно нас було як на долоні. 

– Що робитимемо? – зупинилася я, запитавши в двох моїх супутників.  

Еринія глянула на екран тоді на провулок яким ми йшли, потіи поглянула на стіни, але вони всі були глухими – жодних дверей і можливості залізти на верх. 

– Не варіант, – кинув Авельд і похмуро зазначив, – або чекаємо поки вони самі все зроблять або мчатимемо напролом. 

Згадалася мені моя улюблена манхва “Вітролом” і я не втрималася і сказала. 

– Наша стратегія вибивати всіх по одному. 

Хотілося б як головний герой і обрати варіант мчати напролом, але не тоді, коли ми йдемо пішки. 

– Мені подобається, – усміхнулася Рін схвально і очі її зблиснули азартом, – усе ж якби я не хотіла просто залишити все як є там лише троє здатних вийти проти інших, – додала вона. 

А ти думаєш чому я запропонувала таку ідею, бо знала як ти дієш зазвичай, Ериніє. 

Та сказати було значно легше, аніж зробити. Зелені точки і червоні були зображені вперемішку, але неочікувано їх стало на одну більше. Дивно. Може вже в очах двоїться? 

Востаннє оглянувши ситуацію на екрані, поклали телефони в кишені і застебнули аби не загубилися. 

Настав час повністю зосередитися на цій реальності. 

Не виходячи побачили сутичку яка вже розгорталася на площі. Краєм ока вловила постаті Тео, лідерки і Глорії. Частково відчула полегшення. 

Вони точно захистять її. Як мені було відомо у таких бійках вона була не найкращою, тому й відправили на стратегію. 

– Починаємо зачистку, – відповіла Еринія, наче перед нами були просто ігрові персонажі, які легко будуть оживлені для наступних гравців. 

Навіть, якщо їх вбють. 

Мені завжди в іграх було шкода такий розхідний матеріал, адже усі заслуговують на життя. І ті, хто створені для того, щоб помирати також. 

Поки інші відволікали увагу ми повільно, але впевнено просувалися на інший бік. 

Так близько, залишалося ступити ще декілька кроків, коли нас помітив Ітен. 

Серйозно? Чому зі всіх саме він? Я завмерла і зовсім не знала, що робити, але Рін не вагалася. Поклала свою руку на мою і натиснула курок. 

– Збожеволіла? Він же з нашої команди? – вигукнула я, опинившись на іншому боці вулиці. 

– Дурепа! – сказала вона без жодного докору сумління, – ти просто дурепа, Сіоно. Не ти, то він би. 

І вже хотіла потягнути мене далі, як раптом вираз її обличчя враз змінився. 

– Лорі! От же мерзотники недобиті! 

Я обернулася і побачила, що вона впала пораненою. Більше я не вагалася. Адже вони ж цього не робили. 

– Я прикрию, – одразу зрозумів наші вбивчі наміри Авельд. 

Я ще жодного разу не працювала з ним в парі. Звикла, що він з Рін, бо в них була чудова синергія, чи як це правильно називається. 

Я ж працювала з Фарго і вже звикла до цього бовдура, який був чудовим товаришом на противагу того, яка він людина.