Розділ 22. Допомога звідки не чекали.

Я знала, що ми не зможемо втікати вічно. Наскільки б добре не бачили потрібні провулки у якийсь момент трапиться та сама зустріч, якої не хотілося. 

Що б було швидше і ми менше заважали одне одному було вирішено розділитися і я свідомо обрала Рін, Авельда і Лорі. 

Мені не хотілося перетинатися з чоловіком, тому зараз ця трійця була для мене безпечнішою. 

Він сперечатися не став, та й часу не було. Через деякий час Авельд і Глорія теж відділися він нас і ми залишилися двоє. 

А цього я не хотіла точно так само як і перебування з Тео. 

– Не довіряєш мені? – запитала майже ствердно. 

– Та ні, довіряю, – відповіла майже правдиво. 

Частково я й справді не могла змусити себе відчувати щось таке, з іншого боку…Рін завжди була складною людиною, яка діяла згідно вигоди. 

Вона криво всміхнулася, не прийнявши мої слова. 

І навіщо запитувала, якщо вже все для себе вирішила. 

– Ти як? – запитала обережно, – справді нормально, що виступила проти батька? 

Її погляд враз змінився, а очі стали майже червоними. У неї завжди був незвичний відтінок, а зараз здавався кривавим. 

– З тим чоловіком, – перепитала зневажливо і з гіркотою, – Шкодую, що не розірвала усі зв'язки давним давно. Та людина не гідна називатися моїм батьком, – припечатала вона, хоч здається у глибині душі не хотіла погоджуватися зі своїми словами.  

Я відступила крок назад. Не варто було запитувати щось настільки особисте, не здивуюся, якщо боком вилізе. 

– Пробач мені, я не мала лізти не у свою справу. 

– Ти не винна, Сіоно, – без злості сказала вона, радше втомлено, – але він був хорошим батьком і настільки ж поганою людиною, – зітхнула вона важко. 

Я подивилася на те куди нам йти і побачивши, що хтось проходить дуже близько до нас зупинила Еринію і ми притулилися до стіни. 

Сподіваючись, що нас оминуть. 

– У цьому немає нічого дивного, – відповіла так як колись шепотом, з цього навіть є деяка користь, якщо подумати, – є ті, хто добре ставиться лише до своїх близьких і можна навіть не здогадатися, що вони можуть бути інакшими. 

Вона подивилася на мене з якоюсь надією, наче лише одними цими словами я могла забрати увесь тягар з її плечей. 

– Так тобі не варто цим перейматися, – сказала я, – ти не погана людина Рін, лише через те, що не знала. 

Вона полегшено зітхнула. 

А я відчула, що на нас починають падати перші краплини дощу. Раніше, я навіть не здогадувалася, що він тут йде. 

Уперше за все своє життя, якщо не рахувати райського містечка я змогла відчути це на собі. 

Це було дивно, гарно і водночас жахливо неприємно. На відміну від того міста, цей був холодним. 

А ще екран одразу почав намокати чим ускладнював можливість щось побачити. Вимкнула і спробувала витерти об внутрішню частину куртки, яка була сухою. 

– Немає часу, – потягнула мене Рін, – нам потрібно знайти, хоч якийсь прихисток. 

І справді злива посилювалася і переставала бути звичаним легким дощиком, якщо ми не сховаємося – захворіємо. 

Ми швидко помчали у пошуках найближчого укриття. Було байдуже куди, головне швидше втекти. 

Погода здавалося вирішила з нас познущатися. 

На небі блиснуло і я притиснулася до Еринії від переляку. 

У стімпанк місті очікувала на це в останню чергу. 

Перед нами відкрилася будівля під навісом якого вже хтось стояв я мимоволі дістала пістолет і наставила на невідомого. 

– Та заходьте ви вже! – почула знайомий голос і завмерла не знаючи як діяти. 

Не опускаючи руку ми обережно наблизилися в сховок. 

– Фарго! – здивовано вигукнули ми в один голос, не знаючи чого від нього очікувати. 

– Радий бачити тебе живою, Сіоно. А твій батько передавав тобі вітання, Рін, – сказав він у своїй звичній манері. 

Ми кивнули. Все ще в напруженні спостерігаючи за ним. 

Що як він просто хоче ввести нас в оману, а сам нападе першим. 

Він тепер наш ворог і це не змінить навіть те як довго ми перебували в одній команді. 

– Можеш вистрілити, – сказав він і тон його був абсолютно серйозним, – ти ж давно цього хотіла, Сіоно. 

Я подивилася на свою руку, яку досі не опустила, перевела свій погляд на нього і зрозуміла, що не можу. 

Він більше не був об'єктом моєї ненависті. 

Скривилася і похитала головою. 

– Інакше це доведеться зробити мені, – усміхнувся він і це мало б виглядати загрозливо. 

Еринія, за цей час мовчки пройшла всередину, скинула одяг і перевдягнулася у той, який знайшла тут. 

Здавалося ми двоє узагалі не мали для неї значення. 

– Не дурій, Фарго. Лежачого не б'ють, знаєш таке і того, хто просить це зробити також, – буркнула вона, – А тобі варто переодягнутися, промерзнеш точно, – звернулася вже до мене, мабуть, відчуваючи відповідальність. 

І справді, стою тут маячнею страждаю. 

Підійшла до шкафу і навіть не здивувалася тому, що тут є чисті речі. У іграх завжди є такі місця, де можна знайти одяг, їжу, зброю і все інше. 

Тому нарешті змінивши одяг на чистий відчула себе значно краще. 

Дощ не припинявся. 

А всі точки поховалися в укриттях. Декілька митей дивилися на головний екран, а потім непомітно вийняла свій справжній телефон і подивилася чи можна знайти щось на цій локації. 

Має ж бути щось корисне. 

Як виявилося тут було декілька кімнат і в деяких з них мигали різнокольорові точки. 

У цьому приміщенні вже нічого не залишилося тому я пройшла у те, яке нагадувало кухню. 

– Я стою тут, а вона мигає там, тоді мені потрібно відкрити ось цей шкафчик, – тихо прошепотіла я і знайшла там їжу і ножі. 

Останнє щвидко заховала, а про перше радісно оголосила. 

– Якщо голодні то тут щось залишилося, – усміхнулася, наче зробила великий подвиг. 

– Думаю як ти знала, де конкретно це схована запитувати не варто? – запитав Фарго, одразу ж викривши мене.