Розділ 18. Час відновитися і зрозуміти ситуацію.

На наступний день я вирішила почати ходити і слухати про постільний режим не хотіла. Тиждень пройшов, я не можу витрачати час на щось таке. Повстанцям таке не дозволено.

Чекайте, а чи зможу я тепер повернутися до своїх. Я ж навіть попрощатися як слід не встигнула. 

То ж яким було моє здивування, коли двері відчинилися і всередину влетіли Сейна і Глорія. 

Але ж як вони змогли пройти? Невже…

– Повірити не можу, що ти дружина командира, – дещо чи то обурено чи то схвильовано сказала Глорія, – ти справді про це не памятала? 

Підозри, підозри і ще раз підозри це точно буде з такою новиною. 

– Так і мені дуже пощастило, що саме він виявився моїм чоловіком інакше б я померла, – сказала я більш холодно, ніж планувала, – я не хотіла Лорі, – одразу ж додала. 

Вона підійшла ближче і з деякою виною у голосі відповіла. 

– Я теж Сіоно. Насправді всі дуже перелякалися за тебе. А ще завдяки тобі між містом Повстанців і Санлорісом встановлено мир. Ми більше не проти них. 

Я вражено ахнула. Повірити не можу, що ми з Тео стали аж такими каталізаторами змін. І це було прекрасно. Повстанці на крок ближче до своєї мети. 

– Так і тепер можна вільно шукати ворота як того й хотіла лідерка, – усміхнулася Сейна і я відчула як на душі теж стало тепліше, – а ще можна називати тебе сестрою? 

Я відчула, що у цьому питанні є якийсь підступ, але не могла зрозуміти.  Тому лиш невпевнено кивнула. 

– Чудово, сестронько, – а от вона з цього приводу була надзвичайно щаслива. 

Нехай потім розпитаю детальніше куди вже я знову втрапила і у яку аферу втягнута. 

Принаймні не шлюб і на тому дякую. 

Хоча, якщо так подумати а Меріт це часом не Айрін. Історія їхня щось надто вже схожа. Тільки замість мене Еринія та й все більш драматично. Тому може це просто збіг? 

Не мати жодних спогадів значно краще, ніж з двох реальностей.  

Наступні дні проходили тяжко. Я дратувалася через те, що знову стирчу в лікарні і не можу нормально працювати. 

А інші не дозволяли мені напрягатися, бо ще рана ненароком відкриється. 

Тому не залишалося нічого іншого як взяти і зайти досліджувати свій телефон. Я вже й забула наскільки це чудовий спосіб вбити час, коли зайнятися нічим. 

Повідомлення. 

Я читала і дивувалася тому, що це мною написане. Реально здавалося, наче це робила інша людина. 

Хоча для мене минуле завжди, наче вічність тому назад було. То чому дивуватися? 

На останньому я помітно стривожилася і обережно підійшовши вперед подивилася туди, де світило сонце. 

Никодим сказав шукати його там. 

Никодим? Я задумливо зробила спробу згадати це імя в контексті цього світу. Адже він навіщось привів мене сюди. 

Заплющила очі і почала сортувати наявну інформацію у пошуку потрібних даних. 

– Є. Знайшла! – радісно вигукнула, не одразу зрозумівши, що зробила це вголос. 

Нікотин. Серйозно, насправді його звали саме так і він був тим проти кого виступала Донна і Повстанці. 

І чому ж мені так не щастить? 

Дружина командира, а тепер і зовсім запрошена гостя лиходія? Єдине не розумію для чого закинув в діру світу, невже сподівався, що я там помру. Чи відразу врахував, що мене знайдуть повстанці. 

– Точно, наче мене знали де шукати, – похолола я. 

Можливо це була не випадковість…від самого початку не випадковість. 

Чому ж ти зрозуміла це лише зараз, Елексіоно.