Екстра 5. Теодор

– Елексіона, – я підбіг до неї швидше, ніж до мене дійшло, що тут я ворог повстанцям. 

І як це виглядатаме збоку. 

Було байдуже на все, окрім того, щоб врятувати її. 

– Я розповім усе пізніше, – сказав я тоном мого персонажа, який давно звик роздавати накази, – а зараз потрібно доставити її в лікарню, інакше вона помре. 

Далі усе відбувалося швидко, і вже через деякий час вона була в найкращому шпиталі. Через хвилювання я назвав місце неправильно, так як звик у справжньому світі. 

Важче було домовитися про те, щоб представники повстанців змогли залишитися. Це зайняло довгий час поки він зміг добитися дозволу. 

Сіона увесь цей час мирно спала. Її вчасно прооперували, куля на щастя не зачепила важливі органи. 

Але чомусь не прокидалася. 

На мене ж тим часом чекала важлива розмова, а ще бюрократія і обов'язки командира патрульних. Це ж потрібно було так втрапити, але якби був звичайним персонажем, не зміни би її врятувати. 

 І все ж…

“Мені так шкода, Тео” 

Як тільки Сіона, як її тут називали прокинеться, варто пояснити їй все, бо здається вона помиляється. 

– Я звичайно вдячна вам, що ви врятували мою найкращу людину, але не можу зрозуміти, навіщо? – запитала мене Донна, лідерка повстанців. 

Не думав, що колись мені довелося б з нею перетнутися. Такого не було в сюжеті і тепер я не був певен як правильно діяти. 

– Вона моя дружина, – просто відповів я. 

– Он як, – усміхнулася вона недобре, – то як мені тепер знати чи не була Сіона підісланою. 

– І врятувала вона вас, щоб зняти підозри, – холодно подивився і додав уже тихим і рівним тоном, – вибачте, що ввів вас в оману. Я говорив про світ з якого прийшла Сіона. 

Її погляд став оцінюючим і зацікавленим а потім поступово наповнився розумінням. 

– Вас насправді звати Теодор, – і після мого кивка продовжила, – звідки вона прийшла тоді? 

– З 2127 року, – сказав я, розуміючи як це дивно звучить, зважаючи на те у якому році ми знаходилися зараз. 

– Це має сенс, – кивнула вона, – що ви збираєтеся робити після того як вона прокинеться. 

Її слова відчувалися неприємно, наче не про люлину говоримо, а про річ, яку можна просто поділити. 

Скривився. 

– Це вибір Сіони. Вона сама вирішить щойно прокинеться, – відповів холодно. 

Вона кивнула задоволено, мабуть я сказав саме те, що вона хотіла почути. 

Донна зупинилася в готелі, разом з нею було ще декілька людей. 

А я здається випадково зробив те чого не міг ніхто раніше. Повстанці отримали вільний доступ до середнього міста. 

Цікаво, чи рада була б Сіона про це почути. 

Її нове скорочення різало вуха, але здається варто з ним змиритися, якщо вже вона його собі обрала.