Розділ 13. Розкол.

Перше, що ми всі помітили вранці – це те, що Еринія не ночувала в гуртожитку, але Ейлір з милою усмішкою запевнила, що все гаразд. 

А от наступне сколихнуло нас усіх і перевернуло наш світ з ніг на голову. 

Меріт і Еринія вели себе так, наче незнайомі. 

Я здається так і завмерла з відкритим ротом. Вони ж були втіленням ідеальної дружби, якщо вони посварилися, то що тоді буде зі всіма нами. 

Трясця, ще й в нашій команді знаходяться усі, хто фігурує у цій справі. Здається у нас тепер буде персональна психлікарня. Я хочу додому! Поверніть мене додому! 

Уперше за довгий час я згадала, що зовсім не думала про свій справжній світ, але ось знову. Здавалося, що вже все налагодилося і все заради того, щоб зруйнуватися. 

Рішуче підійшла до ліжка Меріт і безапеляційно сказала. 

– Мені байдуже, що у вас сталося з Еринією і чому сюжет різко став жанру від кохання до ненависті, – на цьому моменті я зрозуміла, що я якось надто голосно говорю і продовжила тихіше, – але хай це не впливає на роботу нашої команди. 

– Не хвилюйся, Сіоно, – сказала вона з байдужістю. 

Це змусило мене зупинитися. Я повинна зробити вигляд, що нічого не бачу. Проігнорувати і промовчати. 

– Я не повинна лізти не у свої справи, – почала і не знала як завершити, – ви ж помиритеся? – Господи і чому це прозвучало якось так жалібно. 

Її погляд на мить сповнився якогось смутку і шкодування, та після того вона сказала твердо. 

– Я все зіпсувала, Сіоно. Чи маю я право на їхнє прощення? 

Голова різко заболіла, в очах на мить прояснилося, а коли розвиднілося я побачила, що сиджу на ліжку Меріт. 

Вона підтримувала мене за руку і з занепокоєнням дивилася на мене. 

– Ти щось згадала, чому ти так зблідла, Сіо? – злякано запитала вона. 

– Я причинила біль моєму другу і зробила усе, щоб він став мої чоловіком, – пробурмотіла я тихо, не знаючи, чи взагалі можна це комусь розповідати. 

Ми зустрілися поглядами і я помітила, що вони є віддзеркаленнями одне одного, а ще такий самий був у Авельда і Еринії. 

Спотворені, ось якими вони були. 

Я в житті не думала, що у нас буде саме таке спільне. 

– Хотіла б я знати відповідь на твоє запитання? – сказала я втомлено і з визнанням своєї помилки, – хотіла б сказати щось круте, але чи маю я право? м запитала з якоюсь надією. 

Знайомий голос вивів мене з внутрішнього заціпеніння. 

– Просто скажи йому про це, – почула я голос Еринії і здається почувши цю розмову вона справді визнала мене. 

– Не думаю, що ми зустрінемося з ним найближчим часом, – спробувала усміхнутися, – але я обов'язково це зроблю. 

Теодор. Я пригадала тебе. Мій найкращий друг і людина, яку я зрадила. 

Тільки не з кимось, а довіру. 

Коли ми знову зустрінемося я сміливо усе розповім і сподіваюся ти зможеш вислухати мене. 

Це найбільше, що ти можеш зробити для мене, бо на краще ставлення я й не заслуговую. 

Елевонда. Ми дізнаємося, що з ним у третій частині. І я дуже чекаю на момент їхньої зустрічі. Насправді він думає про неї не настільки погано. 

Я на мить завмерла, мені здалося чи я почула інший голос. Та, коли я подумки про це запитала у відповідь була лиш тиша. 

Мабуть, таки дах їде. І все ж у серці поселилася крапля надії, можливо він і справді не ненавидить мене наскільки як я думаю. 

Тренування пройшли спокійно і без жодних ускладненнь. Якщо не рахувати те, що Меріт, Авельд і Еринія розмістилися максимально далеко одне від одного. 

На мою нікому не потрібну думку, краще було прикидатися, що між ними все гаразд, бо це може погано на команді. Але чи послухали б вони мене? 

Елевонда. От і я так думаю. 

Та, хто відповідала за мій внутрішній голос погодилася зі мною. І тільки зараз я подумала, що точно чула її раніше. Тут і ще тоді раніше. Можливо ключ до неї це повернення спогадів. Або вона може мені їх повернути. 

Елевонда. Зайнятися мені більш немає чим. 

Відповіддю мені стало мовчання. 

Я не можу усе слухати. 

– Якщо ти так будеш вилітати з реальності тебе вб'ють першою, Сіоно, – почула я збоку зауваження від Фарго. 

Хотіла огризнутися, але зрозуміла, що він правий і цього разу я повинна погодотися. 

Попри небажання його чути. 

– Дякую, прийму до уваги, – буркнула і побігла далі, наздогнавши дівчат. 

Елевонда. Коли відразу не завершила сцену і тепер реально важко згадати чи мало тут бути якесь продовження взагалі.