Розділ 11. 2. За крок до правди.

– Тепер я передаю вас вашим наставникам, які й будуть опікуватися вами далі. 

Я усміхнулася, Яра давно вже це робила й так. 

– Вам варто запам'ятати лише три речі, – сказала Ярина, – перше – відтепер ви відповідаєте одне за одного, – на цьому моменті я скривилася, вибачте Наставнице, та у нашій команді є один кандидат яким я легко пожертвую у разі чого. 

Вона подивилася на мене не схвально, але я навіть не відвернулася, мовляв це я так просто щось неприємне згадала і до теми це аж ніяк не відноситься. 

– Усю минулу неприязнь – залиште позаду, – неочікувано, але на цьому наші погляди зійшлися. 

Дівчата думали так само як і я. 

– І останнє ви будете ну дуже багато тренуватися, – задоволено сказала вона, а я подумки приречено зітхнула. 

Що ж нам точно найближчим часом стане не до особистої неприязні. 

Хто ж знав, що вона розпочне усе прямо зараз. 

Ярина провела нас на закритий полігон і видала зброю. 

– Стріляйте! – наказала. 

– Але ж зараз ніч…– почав було Фарго, але замовк під її поглядом. 

Уперше в житті мені навіть захотілося погодитися з ним. 

– А ви думаєте, що ми на завдання будемо ходити тільки серед білого дня, – зміряла вона його крижаним поглядом. 

– Ні, Наставнице, – швидко визнав він. 

Більше ми зайвих питань не ставили. Удень все було просто й легко, зараз доводилося ретельно все розраховувати аби куля потрапила прямо в ціль. 

– Молодець, Ериніє, – сказала Ярина, – твої навички неперевершені як завжди. Твої батьки будуть гордими за тебе, – додала вона, але в подруги враз зникла радісна усмішка. 

Мабуть, у них не найкращі відносини, якщо вона так реагує. 

– Можеш не нагадувати про них, – попросила вона, – вистачає того, що мій наречений тут, – буркнула вона роздратовано. 

Арвель, який до того часу здавався найбільш непримітним серед всіх тихо відповів з деякою чи то гіркотою, чи то насмішкою. 

– Уяви, що мене немає тут, – відповів він звертаючись до неї, – як ти це завжди робиш, Ериніє. 

І знову обернувся до своєї цілі, ідеально вистрелив і вклонившись Ярині стрімко пішов. 

Я відчула якесь неприємне відчуття, наче мені привідкрили частину історії бачити, яку я не мала права. 

Швидко завершивши зі всім. Цього разу не вагаючись не обдумуючи усе нескінченність часу я поспішила за Еринією. 

– Ти не думаєш, що була занадто різка з ним. Він здається не поганим хлопчиною, – запитала порівнявшись з нею у темному коридорі. 

Вона різко зупинилася і я була щаслива, що не йшла за нею. 

– Думаєш куди я тепер йду. Вибачатися, – неохоче зізналася вона. 

– Мені піти з тобою? І взагалі це нормально, що Меріт досі там? – поцікавилася ще й про це. 

Не хотілося аби вона залишалася сама. 

– Я тут, – почула її голос поруч, – чому ви взагалі пішли без мене? – запитала невдоволено. 

Я вже хотіла було відповісти, що це через її нареченого, але Рін зупинила мене легенько стиснувши руку. 

– Мене Яра розізлила і я хотіла чимшвидше звідти втекти, – пояснила вона з характерною для неї м'якістю. 

Зробила декілька кроків вперед, не бажаючи, слухати розмову до якої я не мала жодного стосунку. 

– Зачекай, – покликала мене Рін і додала, – можеш зробити це за мене? – попросила. 

Мабуть вона про Авельда. Кивнула і швидко побігла вперед. Потрібно встигнути поки він далеко не втік. Хоча варіантів у нього було не так і багато. Усе що мені потрібно перехопити його до чоловічої частини гуртожитку. І тоді я виконаю її прохання.

– Авельде, – покликала я і на одному подиху видала, – Рін послала мене аби я передала її вибачення. 

Здається відчула, що червонію від безглуздості ситуації. 

Він подивився на мене втомлено як людина, яка більше немає сил триматися. 

Абсолютно байдуже, наче це слово давно приносило лише біль. 

Я відступила до стінки, відчуваючи себе чужою у цій сцені. 

– Не варто було, Сіоно. Для неї усе одно важливіша її подруга Меріт. І так було завжди, – пробурмотів він, але не роздратовано. 

Я відчула з ним щось спільне. 

Усім моїм тілом пронісся дивний імпульс…але я так і не змогла нічого згадати, лише відчуття, що я також колись зробила боляче дуже дорогій людині. 

Авельд обернувся і пішов, але я таки не стрималася і рішуче зупинила його. 

– Можеш пояснити, що не так з вашими відносинами, щоб я була в темі. 

І чому це прозвучало якось надто відчайдушно. Мабуть, емоції наклалися одні на одні. 

– Це довга історія, яка немає жодного значення зараз. Просто, щоб ти не побачила – роби вигляд, що усе так як і має бути, – холодно і з якоюсь гіркотою у тоні сказав він і пішов. 

– Тоді останнє, – кинула я йому навздогін, і відчула, що мій тон надто вже холодний, – хто наречений Меріт. 

– Фарго, – вимовив він, і я знову відчула як земля пливе з під ніг. 

Цього разу я його не зупиняла і вже справді повернулася в кімнату. 

Не думай. Не думай. Не думай, вмовляла я себе з усіх сил і щосили кліпала очима, аби непрохані сльози.

Тепер зрозуміло, чому Меріт наскільки нехотіла виходити заміж. 

Тепер зрозуміло, чому Еринія так намагається її захистити. 

Тепер усе стало на свої місця і від цього стало лише значно складнішим. 

Душ я не приймала, просто лягла спати. 

Сподіваючись, що сон заглушить думки, які знову хотіли прокинутися. 

Сьогодні на це немає часу, я подумаю про це десь колись завтра.