Розділ 11. 1. Вибір

Бій розпочався. 

І я мала бути надзвичайно обережною, щоб вона не вибила мене в перші секунди, адже методи дозволяла собі використовувати усі. 

Навіть звичайну підніжку. На відмінну від неї у рукопашних боях вона була майстринею, інколи складалося враження, що вона виросла на вулиці. 

Вона діяла чітко й блискавично і все з безневинною усмішкою. Це й жахало у ній найбільше.

“Ухиляйся. Скільки можеш і лише тоді, коли вивчиш її стиль – дій”  

Це були слова Еринії. 

Та навіть це давалося мені важко. Я ще жодного разу не змогла її вдарити і це так дратувало. 

Здається, дарма вони поставили на мене, я абсолютна нездара, коли справа стосується її. 

“– А якщо не вийде? – спитала тоді. 

– Зроби усе, щоб і вона не змогла тебе зачепити – зарахують нічию, – відповіла Меріт” 

Та це було зовсім не те, що я хотіла. 

Вона має програти. 

Заплатити за усі приниження. 

Це було те про, що я навіть у щоденнику не наважилася написати. 

Про що я не розповіла навіть Сейні, якій справді довіряла. 

І нікому з дівчат, бо не знала як. 

І зараз, коли до завершення залишалося кілька хвилин я наважилася. У мене є один єдиний шанс і я або програю або доведу усім, що я можу. 

Перший і останній. 

– Сіона –  пройшла, – почула незадоволений голос, наче мене називали ворогом, та мені було байдуже. 

– Афрозіт – вибула. 

Я побігла до своєї команди і вони радісно обійняли мене. 

– Ось і все мила ти завершила з нею, – похвалила мене Еринія, – і на відміну від неї зробила це відкрито. 

Невже вони знали. 

Може й могли втручатися. 

– Чому ніяк не реагували? – запитала, коли ми вже були в гуртожитку. 

Через деякий час нас покличуть для того, щоб отримати свої перші звання. І це було надзвичайне відчуття. 

Меріт опустила погляд і тихо мовила. 

– Найбільш чесною відповіддю буде….– почала було вона але, Ейлір закрила їй рот долонею. 

– Це надто жорстоко таке говорити, – заперечила вона. 

– Їй варто знати правду, – кинула Еринія і вийшла з приміщення, коли у гучномовці пролунало її ім'я. 

Я склала руки на колінах і подивилася на них без роздратування. Ні, у мене була образа на дівчат, але я розуміла чому вони змовчали. 

Можливо чекали поки я поясню сама, можливо правда, така жорстока і гірка, полягала у тому, що кожен тут сам за себе. 

– Думаю тепер у мене вистачить сміливості розповісти, коли усе вже завершилося, – тихо видушила з себе я і додала трішки згодом, – авжеж, якщо вам буде цікаво. 

Хоча, правду кажучи, я була зовсім беззахисна, бо найгірше це коли ти не можеш вдарити, а ні фізично, а ні словесно. А інші, не можуть дозволити собі перше, тому відігруються через другий спосіб. Так у нас були заборонені не навчальні бійки, якщо старші ловили на булінгу, то одразу виганяли кривдників. 

– Сіоно, ти молодець, що змогла виграти. 

– Якби я тоді не допомогла б Ірелін, не думаю, що зараз була б тут, – сказала я тоном, мовляв, бачите не дарма я це зробила. 

І відчула як задоволена усмішка сама з'являється на моєму обличчі. 

У гучномовці назвали моє імя і я вимушена була піти. 

– Продовжимо згодом, – сказала, а дівчата тим часом побажали мені успіху. 

Чоловік, той самий наречений Афрозіт провів мене довгим коридором до кімнати, яка знаходилася віддаленіше від гуртожитку. Я відчувала себе неспокійно поруч з ним, але він мовчав. 

– Чи можна мені...

– Ні, – різко заперечив він. 

Поставити питання так і залишилося висіти в повітрі. Важко зітхнула, здається він зовсім не вважає мене за людину варту його уваги. 

У темному приміщенні, яке здавалося мені дуже некомфортним за столом сиділа лідерка. 

– Вітаю лідерко, – вклонилася я і тільки тоді, коли вона дозволила підняла голову. 

– Вітаю Сіоно, ти показала чудові результати у володінні зброєю і теорії винаходів, – сказала вона з мудрою усмішкою, а у тоні її бриніла гордість, – не так часто можна побачити тих, хто підходить одразу до двох напрямків. 

Я підійшла ближче і задумливо глянула на два жетони, які лежали на столі. Один жовтий – винахідники і сірий – для – групи ризику вони ж бійці. 

Я уважно дивилася на них, передбачаючи варіанти розвитку подій. Перший – я застрягну в якомусь кабінеті і буду скніти над тим, щоб щось винайти. Надзвичайно цікаве і те, що обрало б моє серце. 

І другий – група ризику ті, хто завжди йдуть першими на місії і можуть дізнатися більше. Мінус – це надто небезпечно і можливо смертельно. 

– Чи можу я обрати групу ризиків? – перепитала я і чомусь тон мій прозвучав чи то злякано чи то прохально, – а у вільний час займатися модифікацією зброї, – додала уже більш впевнено. 

Лідерка підійняла на мене погляд сіро зелених очей, які раптом здалися знайомими і усміхнулася. 

– Чудовий вибір можеш йти! – сказала вона вголос і простягнула два жетони, на мить наші руки доторкнулися і я відчула, що вона поклала у мою руку щось ще. 

Здивовано підійняла на неї погляд, а тоді зрозуміла, що Се Хі, якщо не помиляюся, якось дивно за всім спостерігає. Наче подумки робить якісь замітки. 

– А хоча знаєте, я вирішила обрати лише одне, – відповіла я з усмішкою, повертаючи жетон винахідників. 

Сподіваюся я правильно зрозуміла її маніпуляції. І якщо я не помилилася…Друге я буду робити у надзвичайній секретності. 

Коли мене вивели з приміщення серце калатало від адреналіну. Я вгадала і тому зараз я непомітно заховала інший жетон, на щастя у темряві зробити це було напрочуд легко, а до форми прикріпила сірий. 

Увечері нас знову зібрали. Усіх і тих, хто пройшов і кого вибули. Думаю тепер буде остаточне рішення для розподілення нас. 

Я стояла впевнена, маючи жетон боятися мені було нічого, а от іншим не заздрила. Тому зараз з цікавістю роздивлялася навколо.