Розділ 10. Тренування

Розділ 10. Тренування. 

Наступний ранок почався весело. Вчора була моя посвята і я заснула пізно, бо поки зі всіма перезнайомишся, то й не зрозуміла як уже звечоріло. 

А сьогодні мене чекав ранній підйом. 

Здавалося, тож тільки повіки зімкнула, як вже почула…

– Новачки підйом. 

Глянула на механічний годинник, який мені виділили і вжахнулася – пята ранку. Вони хворі? Дахом зовсім поїхали! 

Я вже хотіла знову заплющити очі і обернутися на інший бік як почула голос однієї із своїх сусідок, яка була старшою серед дівчат. 

– Хочеш аби тебе викинули на вулицю, то можеш не вставати. 

– Залишилося п'ять хвилин. 

Я стрепенулася і за секунду зістрибнула з ліжка і як ошпарена почала збиратися. Сон як вітром здуло. Та який тут сон, коли страх знову опинитися самій серед чужого і страшного незнайомого світу був втричі сильнішим, ніж бажання поспати. 

Швидко натягнула штани, сорочку, яка була зроблена з іншої тканини і взулася. 

– А ти швидка, – вражено сказала старша, яку звали Яриною. 

І поки інші ще думали, я побігла вмиватися. 

– Ліжко ще застели, – крикнула Яра, коли я вже направилася до виходу. 

Вмить зробивши потрібне, я стала струнко, чекаючи її наступних слів, але та лиш вражено на мене дивилася.  

Елевонда. Вона просто була студенткою, ось і все. 

– Час йти, хто не зібрався йде як є, – холодно зазначила вона без жодної поблажливості. 

Інші, хто не встиг косо зиркали на тих, хто впоралися. Я переглянулася і ближче стала до Глорії, Меріт і Еринії, біля них я відчувала себе безпечніше. 

Інші двоє – Ейлір і Сейна дивилися на нас косо, але сперечатися з Яриною не стали. 

– Краще тримайтеся всі разом, – сказала старша, – зараз ви команда, хочете цього чи ні, – відповіла як завжди строго. 

Ми кивнули і попростували за нею. Цікаво скільки нас таких? Як виявилося було багато, аж 24 людини. 

Спочатку ми стали в шеренгу, щоб вислухати промову нашої лідерки. 

– Я не буду говорити довго, це не має сенсу. Просто знайте, зараз у вас є вибір, хто сумнівається в собі – зробіть крок вперед. 

Ніхто навіть не думав зрушити з місця і продовжували стояти струнко. 

– Гаразд, спочатку у вас буде загальна підготовка до становлення повстанцями, після чого вас таємно розподілять у конкретні загони, – сказала вона хитро і ще раз оглянувши нас усміхнулася якось лукаво. 

Наче вже наперед визначила, хто для неї непридатний і кого можна буде викинути найближчим часом. Варто зробити усе, щоб цього не сталося. 

– 10 кіл залою. Кроком руш. 

– Кажу одразу, – звернулася до нас Еринія, – якщо буде тягнути нашу команду на дно, я не буду на вас зважати. 

– Але ж ти єдина, кому можна за це не хвилюватися, – фиркнула Сейна, якій не пощастило найбільше і вона була в одній нічній сорочці, хоча вела себе так, наче вдягнута у якусь дорогу вечірню сукню. 

Елевонда. Оце й самооцінка в персонажки. 

– Ви знайомі? – запитала обережно, не знаючи чи варто з ними спілкуватися, чи краще було б стати тією, хто просто все виконує. 

Але було вже пізно, бо на диво вони почули, моє питання. 

– Ми всі, – кинула Меріт. 

Відчула себе ніяково і зайвою. На душі стало важко, мабуть, мені не буде місця серед них. 

– Ти чого? – запитала Ейлір, пробігаючи поряд, – не зважай на неї ти тепер під нашим шефством, можеш не боятися, – підбадьорила вона. 

Я кивнула і продовжила. 

Перше коло далося легко, так само подолала ще чотири наступні. То у мене не така вже й погана фізична підготовка? Радісно подумала я, але зарано, бо з п'ятого почалися проблеми.

– Навіть не думай здаватися, – попередила мене Еринія, – зробиш це вважай, вже вилетіла. 

Я ледь не спіткнулася, почувши ці слова. Отже, усе вже куплено. Тобто все вирішують не мої вміння, а чи сподобалася я так званій еліті. І як тільки я комусь з них не сподобаюся, можу вже готуватися до вулиці. 

Що за божевільня? Хочу додому, навіть, якщо я не знаю, де він. 

Чекайте…але ж тут мені не має куди податися і якщо я вилечу, то точно помру в найближчому провулку. Я нізащо не дозволю, щоб моє життя завершилося так безглуздо. 

Зібрала усі свої сили і зрозуміла, що опинилася на останньому місці. 

Поруч була Сейна. 

– Чого чекаєш, може будеш уже бігти, жалюгідна невдахо, – розсміялася вона. 

– А сама, то що забула в хвості, – так само презирливо відрізала я. 

Вона глянула на мене так, що мені стало некомфортно. 

– Не хочу, щоб на мене витріщалися інші, – неочікувано вона сказала, мабуть, зовсім не те, що планувала спочатку. 

А я чомусь взяла і скинула свою куртку. 

– Тримай, вона мене лише зупиняє, – віддала їй і побігла вперед. 

“Повільно і впевнено” – шепотіла я подумки. 

– Повільно і впевнено, – я й сама не усвідомила як легко зрівнялася з Меріт. 

– Неочікувано, а ти ще не зовсім втрачена, – кинула вона з повагою і дещо вражено. 

Я відчула радість і дрібку полегшення. Можливо й справді для мене ще не все втрачено. Раптом я почула скрик і озирнулася, одна дівчина впала, а ніхто навіть не зупинився, щоб допомогти їй. 

Хотіла повернутися, але Меріт підштовхнула мене вперед, мовляв не зважай. 

Але вже не знаю, що на мене найшло, та попри страх того, що мені буде за непослух все ж підійшла до неї і простягнула руку. 

– Ти як? – запитала доброзичливо, – йти зможеш? 

Вона подивилася, наче на ворогиню народу. Не дивно, що мене відмовляли, але вже ж почала. 

– Ну гаразд, не треба, то й твої проблеми, – сказала я і обернулася, щоб продовжити бігти. 

Якщо не помиляюся, то залишилося останнє коло. 

– Ззачекай, – пробурмотіла вона заїкаючись, – ти серйозно хочеш допомогти. 

Я зміряла її поглядом якого вже встигнула навчитися від дівчат і кивнула.