Розді 5. Коли невідомість поглине тебе.

Після чого вони коротко виклали їй ситуацію. 

Отже, почалося усе з того, що Тео вирішив психанути і втекти від свого діда. Айрі виявилася його помічницею, про їхні стосунки більше зрозуміти було неможливо. 

А Аш і Вел приєдналися до них, коли шукали її. 

– Нам без вас немає чого робити в місті, – сказали вони в один голос. 

– Це звичайно все чудово, але до чого тут я? – не могла зрозуміти та й навіть здогадок не мала жодних. 

Адже, як виявилося вони хотіли аби вона йшла з ними, а це у свою чергу зовсім не співпадало зі словами Тео. Як це все розуміти вона не знала. 

Він мовчав, чи то відчував вину, чи то просто не хотів. 

– Якщо я правильно зрозумів Тео, то це для того аби ти не стала…– почав було Ашер, але названий його перервав. 

– У мене є одна умова.

І де це таке бачено, вона навіть не погодилася, а він поводить себе так, наче сама все затіяла. 

А потім перевела погляд на свій рюкзак і рішуче підвелася з місця, демонстративно штовхнувши Тео. Знала, дещо дитяча поведінка, але вона ж ображена. 

– Та хоч десять, – буркнула вона. – Байдуже, поговоримо про твої умови, коли покинемо місто, – як гоовориться максимальну шкідливість увімкнено. 

Айрін схвально кивнула і пішла першою. 

– Слідуйте за мною я виведу вас.

Зараз у її поведінці було щось таке чого ніколи не помічала раніше. Аристократичність. Це було дивно і так не характерно для неї, наче враз переді мною постала зовсім інша людина. 

“Ні. Про що це ти думаєш, Лексі. Ти маєш її ненавидіти і крапка” 

І все ж нічого не сказала, хоч і хотіла. Усі мовчки йшли лише у їй відомому напрямку, ні на мить не засумнівавшись у тому чи туди вони йдуть. 

Нарешті пройшли до закинутої зони, у якій знаходився будинок навколо якого ходило безліч моторошних чуток. Казали, що у ньому досі блукає привид дівчини, яка загинула на цьому будівництві.

Ах точно, він так і залишився недобудованим. 

Вбивство сталося ще на початку будівництва – так і залишилося нерозкритим. Усі називали це нещасним випадком. 

Навіть удень від одного лиш погляду на нього хотілося втекти якнайдалі. Він нагадував старі багатоквартирні будинки, яких вже давно немає. Десять поверхів заввишки, майже цілий, але від того не менш жахаючий. 

Так. Саме це й лякало найбільше, він наче був пам'ятником минулого. Тільки надто вже темим і порожнім.  

Несміливо пройшла за іншими. 

– Хочете розкажу вам таємницю, яка тут захована. Чи краще покажу? – Айрін змахнула рукою в запрошувальному жесті. 

Ми ж усі навпаки завмерли на місці. 

– Невже це було сказано спеціально, щоб зберегти вхід? – перепитала, висовуючи здогадку. 

Вона опустила погляд. 

– Правда у тому, що жертва вижила, тому так, частково заради входу. 

Та тон її був дещо дивним, але вирішила не зважати. 

– А звідкіля тобі це відомо? – натомість Аш не збирався зберігати мовчанку. 

– Бо це моя бабуся. Та дівчина, яка тоді постраждала, – ледь всміхнулася вона. 

Ми з Вел здивовано глянули на неї, не до кінця повіривши у те, що чуємо. Тео відреагував так, наче все вже знав раніше, а Аш як завжди хотів сказати якийсь жарт. Тільки от холодна усмішка Айрін зупинила його. 

Пройшовши ще декілька метрів давно зарослим двором ми побачили ворота. Вони були цілком звичайні і зовсім не особливі, якщо не враховувати того, що за ними нічого не мало бути. 

Запитаєте навіщо узагалі це розділення міст? 

І що такого трапилося аби ми жили ось так? 

Зовсім скоро побачите самі. 

Айрін відімкнула ворота, і я вже й не дивувалася тому факту, що у неї є ключі.

Ми вдягнули спеціальні маски для захисту обличчя, натягнули капюшони і обережно вийшли назовні. 

І швидко зачинили ворота за собою. 

Єдина, хто вела себе спокійно Айрін. 

Повільно розплющила очі і здивовано завмерла. Усі ті історії були обманом чи що? Уявляла, що побачу щось схоже на пустелю в якій є радіація і дихати зовсім немає чим. 

Але це була звичайнісінька лісова стежка. Це сон, чи що? 

Влада міста говорила, що залишилося небагато міст придатних для життя в Україні і що уся природа…

Вона доторкнулася до гілки найближчого дерева. Вона здавалася надто гладкою, ідеальною, що аж почала сумніватися, а чи справжня вона? 

Це штучне? Невже вони потрапили в симуляцію?

Переглянулася з іншими і їхній погляд був схожим. 

– Це не зовсім те про що ви подумали, – сказала Айрін, – але саме тут, ми зможемо не хвилюватися, що нас знайдуть. Ласкаво прошу у Вільне місто. 

Нічого не залишалося як пройти в невідомість.